КСУ визнав е-декларування антикорупційних громадських активістів таким, що суперечить Конституції України (Рішення № 3-р/2019)

Версія для друку

КСУ визнав е-декларування антикорупційних громадських активістів таким,

що суперечить Конституції України (Рішення № 3-р/2019)

6 червня 2019 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення у справі за конституційними поданнями Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та 65 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень  пункту 5 частини першої статті 3, абзацу третього частини третьої статті 45 Закону України „Про запобігання корупції“ від 14 жовтня 2014 року № 1700–VІІ зі змінами (далі – Закон № 1700), пункту 2 розділу II „Прикінцеві положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо особливостей фінансового контролю окремих категорій посадових осіб“ від 23 березня 2017 року № 1975–VІІІ (далі – Закон № 1975).

Цим Рішенням Суд визнав таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 5 частини першої статті 3,  абзацу третього частини третьої статті 45 Закону № 1700, пункту 2 розділу II „Прикінцеві положення“ Закону № 1975.

У Рішенні Конституційного Суду України зазначається, що оспорюваними положеннями Закону № 1700, пунктом 2 розділу II „Прикінцеві положення“ Закону № 1975 („особи, яких цим Законом віднесено до суб’єктів декларування, подають у встановленому Законом України „Про запобігання корупції“ порядку першу декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у 2018 році за період з дня набрання чинності цим Законом до 31 грудня 2017 року“) Верховна Рада України фактично прирівняла осіб, які беруть участь у здійсненні заходів із запобігання та/або протидії корупції, до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Зі змісту оспорюваних положень Закону № 1700 неможливо однозначно встановити, які конкретно фізичні особи, що займаються тією чи іншою діяльністю у сфері запобігання та протидії корупції, повинні подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та чи може застосовуватися до них передбачена законом кримінальна, адміністративна чи інша юридична відповідальність за неподання, несвоєчасне подання цієї декларації, зазначення у ній завідомо недостовірних відомостей.

Крім того, Конституційний Суд України вважає, що держава зобов’язана здійснювати контроль за діяльністю громадських об’єднань з метою забезпечення дотримання ними та їх членами відповідних норм законодавства України, проте такий контроль не повинен бути надмірним і перешкоджати законній діяльності цих об’єднань та реалізації громадянами їх конституційного права (стаття 36 Конституції України). Ступінь втручання держави у функціонування інститутів громадянського суспільства має переслідувати легітимну мету, бути пропорційним та враховувати баланс приватних та публічних інтересів.

Системний аналіз пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1700 свідчить, що його дія поширюється на осіб, які не наділені публічними владними повноваженнями, здійснюють діяльність у сфері запобігання та протидії корупції не за рахунок коштів Державного бюджету України чи місцевих бюджетів, а фінансування (оплата) їх робіт, послуг здійснюється за рахунок певних програм (проектів) технічної або іншої, в тому числі безповоротної, допомоги. 

У Рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що покладення на фізичних осіб, зазначених у пункті 5 частини першої статті 3 Закону № 1700, обов’язку щодо подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не забезпечило справедливого балансу між інтересами осіб, які здійснюють у такий спосіб своє право на свободу громадської діяльності, й інтересами національної безпеки та громадського порядку, потребами захисту прав і свобод інших людей (частина перша статті 36 Конституції України). Зі змісту положень пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1700 вбачається, що вони дозволяють надмірне втручання в особисте і сімейне життя осіб, визначених у цих положеннях. Встановлене у цих положеннях покладення додаткових до передбачених у частині другій статті 67 Конституції України обов’язків щодо декларування свого майнового стану та доходів в порядку статті 45 Закону № 1700 з відповідними наслідками (притягнення до юридичної відповідальності) на осіб, які займаються діяльністю у сфері запобігання та протидії корупції, не переслідує легітимної мети та є занадто обтяжливими для цих осіб.   

Положення пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1700 щодо фінансового контролю держави за діяльністю громадських об’єднань та осіб, які здійснюють заходи стосовно запобігання та протидії корупції в Україні, обмежують гарантовану Конституцією України свободу політичної та громадської діяльності. Вони можуть використовуватися для переслідувань фізичних осіб, які здійснюють антикорупційну діяльність, зокрема порушення проваджень з метою притягнення цих осіб до юридичної відповідальності за неподання, несвоєчасне подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зазначення у цій декларації завідомо недостовірних відомостей.

На думку Конституційного Суду України, положення пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1700 перебувають у нерозривному зв’язку з приписами абзацу третього частини третьої його статті 45, а також пунктом 2 розділу II „Прикінцеві положення“ Закону № 1975, тому Конституційний Суд України також вбачає потребу у визнанні положень абзацу третього частини третьої статті 45 Закону № 1700, пункту 2 розділу II „Прикінцеві положення“ Закону № 1975 такими, що суперечать Конституції України.

Конституційний Суд України у Рішенні звертає увагу на те, що заходи фінансового контролю за діяльністю об’єднань громадян та їх членів, які не здійснюють публічних владних повноважень або не фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України чи місцевих бюджетів, не можуть бути надмірними та такими, що непропорційно обмежують свободу політичної та громадської діяльності, нівелюють сутність права громадян на свободу об’єднань.

Отже, оспорювані положення законів № 1700 і № 1975 визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

 

Інформує відділ комунікацій Конституційного Суду України та правового моніторингу

Сайт розроблено за сприяння Координатора проектів ОБСЄ в Україні
© 2019 Конституційний Суд України