Щербанюк О. В.  Форми та межі внесення змін і доповнень до Конституції: теоретичні та практичні аспекти. Український часопис конституційного права. 2023. Вип. 4. С. 47-57.

Розглядаючи конституцію як правову та політичну основу держави, авторка обґрунтовує, що її легітимність має походити від народу. Це корелюється з ідеєю, що народ є джерелом суверенітету, а уе є основною концепцією демократичного правління. Така доктрина відображає реальну участь людей у більшості сучасних конституційних процесів, будь то шляхом прямих виборів членів конституційної асамблеї на початку процесу та/або референдуму наприкінці. Безпосередній спосіб залучати громадськість до внесення змін до конституції – це референдум, який зазвичай відбувається після голосування в парламенті. Деякі форми формальних процедур внесення змін та доповнень до конституцій є майже універсальною рисою сучасних конституцій. Для творців конституції актуальним питанням є не стільки те, чи має існувати положення про формальні зміни та доповнення, скільки те, що потрібно враховувати під час їх розробки. Усі демократичні країни світу мають у своїй конституції положення, які регулюють умови та порядок внесення змін до неї. Незважаючи на те, що сучасні конституції використовують різноманітні формули змін та доповнень, які ускладнюють процес їх внесення порівняно з ухваленням звичайних законів, більшість із них базується на одному або кількох із таких механізмів: правило супербільшості в законодавчому органі; референдум; правила подвійного прийняття рішень, які можуть включати визначені часові затримки або проміжні вибори. 

Переглянути текст