Стаття 57  №№ …, 1-р(ІI)/25, 3-р(ІІ)/25, 4-р(ІI)/25

˂…˃ оспорюваний припис Кодексу [абзац перший частини п’ятої статті 380 Митного кодексу України] викладено у спосіб, що дає можливість особі, після отриманої за потреби юридичної консультації, чітко зрозуміти зміст законодавчої вимоги, зокрема передбачити наслідки, пов’язані з відповідною поведінкою особи. Отже, Конституційний Суд України висновує, що припис абзацу першого частини п’ятої статті 380 Кодексу [Митний кодекс України] не суперечить частині першій статті 57 Конституції України, за якою „кожному гарантується право знати свої права і обов’язки“.

(абзац другий підпункту 7.2 пункту 7 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України від 15 січня 2025 року № 1-р(ІI)/2025 у справі за конституційною скаргою Боярова Артура Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу першого частини п’ятої статті 380 Митного кодексу України (щодо захисту митних інтересів України)

 

                 

          У контексті принципу верховенства права важливим є встановлення під час унесення змін до законодавства розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набранням ним чинності.
     …
     У разі якщо законодавче регулювання запроваджує нові вимоги, що погіршуватимуть правове становище певного кола осіб, законодавець повинен передбачити достатній перехідний період (розумний часовий проміжок) із моменту опублікування закону до набрання ним чинності (початку його застосування), протягом якого заінтересовані особи мали б можливість підготуватися до виконання вимог, установлених новим законодавчим регулюванням.
     (перше речення абзацу першого, абзац другий пункту 3 мотивувальної частини)

Установивши оспорюваним приписом Кодексу [Податковий кодекс України] в редакції Закону № 71 [Закон України „Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи“] з 1 січня 2015 року акцизний податок із реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі пальним, законодавець не врахував принципу стабільності податкової норми, потреби у певному перехідному періоді (vacatio legis – час з моменту офіційного оприлюднення закону до набрання ним чинності), який надав би учасникам правовідносин розумний час та можливість для адаптації до нових обставин, а також наслідків, які можуть настати для платника податків у зв’язку з відсутністю можливості підготуватися до набрання такими законодавчими змінами чинності та комплексного нормативного регулювання, чим порушив принцип верховенства права.
     (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини)

Законодавець має знайти належний баланс між частою зміною закону і визначеністю податкових норм для платників податків, оскільки слід швидко й ефективно реагувати на зміни економічного життя суспільства, не допускаючи негативного впливу оподаткування на економічний розвиток держави.
     <…> нівелювання принципу визначеності податкового закону і позбавлення платників податків можливості будь-якого податкового планування з огляду на неочікуване додаткове податкове навантаження на платників податків унаслідок фактично негайного введення в дію оспорюваного припису Кодексу в редакції Закону № 71 не сприяло забезпеченню захисту прав суб’єктів господарювання та захисту конкуренції у підприємницькій діяльності через те, що заінтересовані особи не мали можливості покладатися на взяті державою зобов’язання щодо стабільності податкового законодавства України (сталість правовідносин у сфері справляння акцизного податку), а дії органу державної влади фактично порушили обґрунтовані очікування цих осіб.
     (абзаци п’ятий, шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України від 21 січня 2025 року № 3-р(ІІ)/2025 у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Геомакс-Ресурс“ щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису абзацу другого підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції Закону України „Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи“ від 28 грудня 2014 року № 71–VІІІ

 

Стаття 57 Конституції України містить норми, що спрямовані на забезпечення принципу верховенства права (правовладдя), та встановлює конституційну гарантію, що охоплює як суб’єктивне право особи знати свої права і обов’язки (частина перша), так й інституційний обов’язок держави забезпечити приступність нормативних приписів, що їх визначають (частини друга та третя).
     Право знати свої права і обов’язки та приступність нормативних приписів, що їх визначають, є серед конституційних гарантій юридичної безпеки особи і передбачності правозастосування.
     Отже, стаття 57 Конституції України визначає процедурні конституційні передумови легітимності нормативного акта, оскільки лише у випадку дотримання встановленого законом порядку оприлюднення такий акт набирає чинності, а його норми стають частиною законодавства України.
     Приписи статті 57 Основного Закону України зобов’язують усіх суб’єктів нормотворчої діяльності забезпечити загальну поінформованість (у спосіб доведення до відома населення) щодо тих актів права, які є нормативними та визначають конституційні права і обовʼязки людини і громадянина.

(абзаци другий – п’ятий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України від 10 вересня 2025 року № 4-р(ІI)/2025 у справі за конституційною скаргою Плескача В’ячеслава Юрійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 57 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність“ (щодо оприлюднення актів органів адвокатського самоврядування)

 

Рішення та інші акти органів адвокатського самоврядування внормовують професійну діяльність адвокатів та не визначають їхніх прав і обов’язків у розумінні частин другої та третьої статті 57 Конституції України та інших її приписів.

(друге речення абзацу третього підпункту 4.8 пункту 4 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України від 10 вересня 2025 року № 4-р(ІI)/2025 у справі за конституційною скаргою Плескача В’ячеслава Юрійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 57 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність“ (щодо оприлюднення актів органів адвокатського самоврядування)

 

<…> припис частини першої статті 57 Основного Закону України є обов’язковим для усіх суб’єктів нормотворення та/або правозастосування, зокрема й органів адвокатського самоврядування.
     Частина перша статті 57 Конституції України встановлює, що „кожному гарантується право знати свої права і обов’язки“. Цей припис закріплює суб’єктивне право кожної особи на доступ до юридичної інформації, що стосується її правового статусу, а також визначає позитивні обов’язки держави щодо створення умов для реалізації цього права.
     Формула „гарантується право“ означає не декларативну вказівку на певне право, інтерес чи очікування, а конституційне визнання права, що має пряму дію і може бути безпосередньо застосоване. Таке право охоплює як матеріальні (зміст прав і обов’язків), так і процедурні (можливість доступу до інформації) аспекти правового статусу особи.
     Право знати свої права й обов’язки має кожен, тобто це право є універсальним і не залежить від професії чи статусу особи.

(підпункт 5.8 пункту 5 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України від 10 вересня 2025 року № 4-р(ІI)/2025 у справі за конституційною скаргою Плескача В’ячеслава Юрійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 57 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність“ (щодо оприлюднення актів органів адвокатського самоврядування)

 

Закон [Закон України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність“ від 5 липня 2012 року № 5076–VI] не містить детальних вимог щодо порядку доведення до відома адвокатів рішень органів адвокатського самоврядування. Водночас, з огляду на незалежність та самоврядність адвокатури України, визначення органом адвокатського самоврядування порядку доведення до відома адвокатів рішень, ухвалених цим органом, також не є таким, що суперечить Конституції України.
     Реалізуючи ці повноваження, органи адвокатського самоврядування повинні діяти у спосіб, що відповідає конституційним вимогам, зокрема частин другої та третьої статті 57 Основного Закону України. Тому дата набрання чинності рішеннями органів адвокатського самоврядування, що є нормативними актами, не може передувати дню їх ухвалення та оприлюднення. Орган адвокатського самоврядування, який ухвалив рішення, за потреби може встановити пізніший строк набрання ним чинності, як це визначено частиною третьою статті 57 Закону, тобто запровадити перехідний період (vacation legis), що дасть змогу адвокатам пристосувати свою діяльність до нового нормативного регулювання.

(підпункт 5.9 пункту 5 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України від 10 вересня 2025 року № 4-р(ІI)/2025 у справі за конституційною скаргою Плескача В’ячеслава Юрійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 57 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність“ (щодо оприлюднення актів органів адвокатського самоврядування)