21 січня 2026 року

Велика палата 20 січня 2026 року розглянула справу за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо конституційності статті 90, підпункту 1 пункту 2 розділу XI „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про державну службу“ від 10 грудня 2015 року № 889–VIIІ (далі – Закон № 889), частини сьомої статті 21 Закону України „Про службу в органах місцевого самоврядування“ від 7 червня 2001 року № 2493–ІІІ зі змінами (далі – Закон № 2493) та ухвалила Рішення № 1-р/2026.

Суддя-доповідач у справі – Ольга Совгиря.

 

Оспорювані положення Закону № 889 передбачають, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування“ (стаття 90). Аналогічне положення закріплено в частині сьомій статті 21 Закону № 2493 щодо посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 розділу XI „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону № 889 визнано таким, що втратив чинність Закон України „Про державну службу“ від 16 грудня 1993 року № 3723–XII зі змінами (далі – Закон № 3723), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Отже, право на призначення пенсій на попередніх умовах збережено для державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, які на день набрання чинності Законом № 889 (1 травня 2016 року) займали відповідні посади та мали не менш як 10 років стажу державної служби, а також для осіб, які станом на 1 травня 2016 року мали не менш як 20 років стажу державної служби.

 

Розв’язуючи порушені в конституційному поданні питання, Суд виходить зокрема із того, що державна служба та служба в органах місцевого самоврядування характеризується особливими вимогами до державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, які пов’язані із значущістю виконуваних ними функцій, та встановленням певних обмежень конституційних прав громадян, у тому числі законодавством у сфері запобігання корупції.

Протягом тривалого часу дії Закону № 3723 особливі вимоги до державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування і обмеження конституційних прав цих осіб компенсувалися особливими умовами їх пенсійного забезпечення.

Аналіз законодавства у сфері пенсійного забезпечення державних службовців та осіб місцевого самоврядування дозволив Суду виснувати, що до набрання чинності Законом № 889 відрахування до Пенсійного фонду України із заробітної плати державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування упродовж тривалого часу – з 15 березня 2000 року до 30 квітня 2016 року включно – були значно вищими порівняно з відрахуваннями із заробітної плати інших осіб, що сприяло виникненню об’єктивно виправданих сподівань (правомірних очікувань) щодо підвищеного розміру їх пенсійного забезпечення у майбутньому.

Однак, такі особи не лише не отримали право на призначення пенсії на умовах, визначених статтею 37 Закону № 3723, а й не одержали будь-якої компенсації за сплату підвищених відрахувань, оскільки законодавцем не було передбачено механізмів відшкодування, перехідних умов пенсійного забезпечення чи врахування сплати підвищених відрахувань в інший спосіб під час обчислення пенсії для цих категорій осіб.

У Рішенні наголошується, що зміна умов пенсійного забезпечення державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування найбільш негативно вплинула на тих, кому станом на 1 травня 2016 року залишилося найменше часу до набуття права на призначення пенсії.

З огляду на зазначене Суд дійшов висновку, що відсутність у підпункті 1 пункту 2 розділу XI „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону № 889 положень щодо перехідних умов пенсійного забезпечення чи компенсаційних механізмів для осіб, які у період з 15 березня 2000 року до 30 квітня 2016 року включно перебували на посадах державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, сплачували підвищені відрахування, але на день набрання чинності Законом № 889 не мали потрібного стажу для призначення пенсії на підставі статті 37 Закону № 3723, спричинило виникнення у зазначеної категорії громадян відчуття руйнування їхніх легітимних очікувань, що є несумісним з вимогою юридичної визначеності, яка є складовою принципу верховенства права.

Суд також зазначив, що непередбачення перехідних чи компенсаційних механізмів пенсійного забезпечення для цієї категорії осіб створило необґрунтовану відмінність у ставленні до них, а отже не було забезпечено дотримання юридичної рівності та порушено конституційні гарантії права на їх соціальний захист.

 

Дослідивши питання, порушені в конституційному поданні, Суд виснував, що стаття 90 Закону № 889, частина сьома статті 21 Закону № 2493 є конституційними.

Водночас Суд визнав таким, що не відповідає Конституції України, підпункт 1 пункту 2 розділу XI „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону 889 у тім, що у ньому не встановлено перехідних умов пенсійного забезпечення чи компенсаційних механізмів для осіб, які у період з 15 березня 2000 року до дня набрання чинності Законом № 889 (30 квітня 2016 року) обіймали посади державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, однак станом на 1 травня 2016 року не мали потрібного стажу для призначення пенсії на підставі статті 37 Закону 3723.

Суд також постановив закрити конституційне провадження у цій справі в частині щодо конституційності підпункту 1 пункту 2 розділу XI „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону 889 у тім, що він унеможливив перерахунок розмірів пенсій, призначених на підставі статті 37 Закону 3723, у зв’язку з наявністю Рішення щодо того самого предмета (https://ccu.gov.ua/dokument/3-r2022).

Суд наголосив, що виконання цього Рішення неможливе без належного законодавчого врегулювання. Визнання підпункту 1 пункту 2 розділу XI „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону № 889 неконституційним покладає на державу позитивний обов’язок щодо унормування цих питань із урахуванням приписів Конституції України та цього Рішення у розумний строк.

 

Інформує відділ комунікацій КСУ та правового моніторингу