«Відрахували за гуртожиток» – чому так більше не можна

 

Автор: Олександр Пижов, доктор філософії з права, в.о. ректора Національного університету фізичного виховання і спорту України.

Конституційний Суд України сказав прямо і недвозначно: порушення правил гуртожитку не може бути підставою для відрахування з університету

11 березня 2026 року Конституційний Суд України ухвалив рішення №2-р(І)/2026 (https://ccu.gov.ua/dokument/2-ri2026), яке мало б потрапити на перші шпальти кожного освітнього видання. Але через юридичну мову та вісімнадцять сторінок щільного тексту воно залишається малопомітним широкому загалу освітян.

Я мав честь бути залученим експертом у цьому провадженні – і можу сказати впевнено: це рішення стосується буквально кожного студента і кожного університету в країні.

Що взагалі сталося?

Студент Національного авіаційного університету Володимир Падєрін вступив у 2021 році, навчався за державним замовленням (на бюджеті). У січні 2022-го його відрахували. Офіційна підстава – порушення правил внутрішнього розпорядку та правил проживання в гуртожитку.

Університет послався на пункт 5 частини першої статті 46 Закону «Про вищу освіту», який передбачає підставою для відрахування здобувача вищої освіти – порушення умов договору (контракту), укладеного між закладом вищої освіти та особою, яка навчається, або фізичною (юридичною) особою, яка оплачує таке навчання.

Студент вважав відрахування незаконним і пішов до суду. Районний суд скасував наказ про відрахування. Апеляційний суд рішення змінив, але загальний висновок залишив такий: університет діяв правомірно, бо студент порушив умови договору про навчання, де був прописаний обов’язок дотримуватися правил проживання в гуртожитку.

Звучить логічно? На перший погляд – так. Але саме тут ховалася юридична пастка, на якій акцентував Конституційний Суд України.

У чому була пастка?

Часто університети робили одну й ту саму річ: вписували до договорів про навчання довгі переліки обов’язків студента – дотримуватися статуту, правил гуртожитку, норм моралі, правил протипожежної безпеки тощо. А потім у тому самому договорі прописували: порушення будь-якого з цих пунктів є підставою для відрахування.

Все це підводилося під «порушення умов договору» з пункту 5 частини першої статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Виходило, що студента можна було відрахувати за будь-що – аби тільки це «будь-що» було вписане в договір. Шумів у гуртожитку? Порушив умови договору. Порушив правила проживання? Теж підстава. Логіка саме така – і вона часто застосовувалася на практиці.

Конституційний Суд України однозначно зупиняє цю практику.

Два договори, які всі плутали

Ось де починається найважливіше. Конституційний Суд України уважно проаналізував закон і зробив висновок, якого раніше ніхто чітко не формулював на такому рівні.

У системі «університет – студент» існують два різних договори, і їх не можна змішувати.

Перший – договір про навчання. Він підписується завжди, незалежно від того, навчається людина за бюджетом чи за «контрактом» (кошти фізичних чи юридичних осіб). Його предмет – освітній процес: освітня програма, навчальний план, академічні права та обов’язки сторін.

Другий – договір (контракт) про оплату освітніх послуг. Він підписується додатково лише тоді, коли навчання платне. Його предмет – виключно гроші: хто платить, скільки і коли.

Конституційний Суд України пояснив: пункт 5 частини першої статті 46, тобто «відрахування за порушення умов договору», стосується виключно другого договору – про оплату. Тобто єдина законна підстава для відрахування за цим пунктом – студент не платить за навчання.

Усе інше – поведінка в гуртожитку, дотримання внутрішніх правил, статут університету – це не предмет фінансового договору і не може бути підставою для відрахування через посилання на «порушення умов договору».

А що з гуртожитком – окремо і чітко

Конституційний Суд України сказав про це прямо і недвозначно: порушення правил гуртожитку не може бути підставою для відрахування з університету.

Логіка проста. Проживання в гуртожитку – це окремі правовідносини, які регулюються житловим законодавством. Так, ці відносини пов’язані зі статусом студента. Але вони жодним чином не впливають на право цієї людини здобувати вищу освіту.

Університет може виселити студента з гуртожитку за порушення його правил – це законно. Але відрахувати з університету за те, що студент щось порушив у гуртожитку? Ні. Це два абсолютно різних питання, і одне не тягне автоматично за собою інше.

Саме це і сталося у справі Володимира Падєріна. Саме тому Конституційний Суд України вказав: апеляційний суд витлумачив закон неправильно.

Але ж норму визнали конституційною – як так?

Так, і це треба зрозуміти правильно, щоб не було плутанини.

Конституційний Суд України не скасував пункт 5 частини першої статті 46 Закону України «Про вищу освіту». Він визнав його таким, що відповідає Конституції України. Але одночасно пояснив, як цю норму треба розуміти – і як категорично не можна.

Це класичний інструмент конституційного правосуддя, який називається конституційно-конформне тлумачення: норма залишається в законі, але Суд дає їй єдине правильне конституційне значення. Відтепер усі університети, суди та органи влади зобов’язані дотримуватися саме цього значення.

Простіше кажучи: норма жива, але відтепер вона означає лише те, що означає – і нічого зайвого.

Студент – не працівник. Це принципово важливо

Ще один ключовий висновок рішення, про який обов’язково треба говорити.

Апеляційний суд у справі Володимира Падєріна кваліфікував відповідальність студента як дисциплінарну. Це звучало звично – адже в суспільній свідомості «дисципліна» і «відрахування» завжди йшли поруч.

Конституційний Суд України пояснив: дисциплінарна відповідальність у юридичному розумінні існує лише у двох контекстах – трудових відносин та державної служби. Студент не є працівником університету і не перебуває на державній службі. Тому механізми трудового дисциплінарного права до нього просто не застосовуються.

То що тоді? Конституційний Суд України чітко розмежував два законні види відповідальності студента.

Академічна відповідальність – за порушення академічної доброчесності: списування, плагіат, фальсифікація результатів навчання тощо. Вона передбачена Законом України «Про освіту» і може включати відрахування. Це – так.

Цивільно-правова відповідальність – за невиконання фінансових зобов’язань за договором про оплату навчання. Це теж може призвести до відрахування – але лише в контексті несплати.

Університет «сильніший» – і закон це має враховувати

Важливий акцент, який прозвучав у Рішенні і заслуговує окремої уваги.

Конституційний Суд України прямо вказав: університет і студент – нерівні учасники відносин. Університет домінує: він складає договір, встановлює правила, застосовує санкції. Студент – особливо першокурсник – найчастіше просто підписує те, що йому дають, не маючи реальної можливості змінити умови.

Через це Конституційний Суд України застосував до цих відносин стандарти захисту прав споживачів. Студент у цьому контексті є споживачем освітньої послуги. І як будь-який споживач, він захищений від несправедливих договірних умов. Варто зазначити, що під час підготовки свого експертного висновку у цьому провадженні я звертався за консультацією до одного професора економіки, який має безпосереднє відношення до захисту прав споживачів, – і його позиція лише підтвердила: з економічної точки зору студент є класичним споживачем послуги, а отже, заслуговує на відповідний рівень правового захисту.

Зокрема, Конституційний Суд України назвав такими, що не відповідають вимогам справедливості, умови договору, які покладають на студента відповідальність незалежно від причин порушення, не звільняють його від відповідальності, якщо договір порушив сам університет, або встановлюють автоматичне відрахування без урахування реальних обставин конкретної ситуації.

Що змінюється на практиці – конкретно

Якщо ви студент. Якщо вас відраховують з посиланням на «порушення умов договору» за щось інше, ніж несплата за навчання – це незаконно. Якщо підставою є порушення правил гуртожитку – це також незаконно. Ви маєте право оскаржити таке відрахування, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2026 року №2-р(І)/2026.

Якщо ви працівник або керівник університету. Типові договори про навчання, які містять широкі переліки обов’язків студента з прив’язкою до можливості відрахування, більше не відповідають конституційному тлумаченню закону. Їх потрібно переглянути і привести у відповідність.

Якщо ви юрист або суддя. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим і остаточним. При розгляді будь-якого спору про відрахування студента необхідно визначати правову природу застосованої відповідальності і перевіряти її відповідність тим межам, які встановив Суд.

Головне, що варто запам’ятати

Справа Володимира Падєріна тривала від відрахування у січні 2022 року до Рішення Конституційного Суду України у березні 2026-го. Чотири роки. Одна людина чотири роки (строк навчання на бакалавраті) боролася за право вчитися там, куди вступила на законних підставах.

Але ця справа дала результат, який виходить далеко за її межі.

Конституційний Суд України вперше на найвищому юридичному рівні сказав те, що насправді завжди випливало з Конституції України, але роками не застосовувалось на практиці: право на вищу освіту – це конституційне право, і воно не зникає після підписання договору з університетом. Ніяка договірна умова, ніякий внутрішній регламент не може замінити або обійти конституційні гарантії.

Університет – не закрита система зі своїми власними законами. Він діє в конституційній правовій сфері. І академічна автономія – це не привілей робити що завгодно зі студентами. Це інструмент для розвитку науки та освіти.

Саме це – головне послання Рішення № 2-р(І)/2026. І про нього варто знати кожному, хто має стосунок до вищої освіти в Україні.

#блоги