2 квітня 2026 року

 

Другий сенат Конституційного Суду України 1 квітня 2026 року на пленарному засіданні розглянув справу за конституційною скаргою Червінського Романа Григоровича щодо конституційності частини п’ятої статті 615 Кримінального процесуального кодексу України (далі – Кодекс) та ухвалив Рішення № 3-р(ІІ)/2026.

Суддя-доповідач у справі – Олег Первомайський.

 

Стаття 615 Кодексу визначає особливий режим кримінального провадження в умовах воєнного стану. Згідно з частиною п’ятою статті 615 Кодексу „у разі неможливості проведення підготовчого судового засідання обраний слідчим суддею, керівником органу прокуратури під час досудового розслідування запобіжний захід у вигляді тримання під вартою вважається продовженим до вирішення відповідного питання у підготовчому судовому засіданні, але не більше ніж на два місяці“.

 

Розв’язуючи порушені в конституційній скарзі питання, Конституційний Суд України виходить із того, що право на свободу та особисту недоторканність є беззаперечною конституційною цінністю та належить до основоположних прав людини і громадянина, що перебувають під захистом держави.

Право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але таке обмеження має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту людських прав, тобто воно можливе лише на підставах та в порядку, які визначені в законі, повинно мати правомірну мету, бути домірним та здійснюватися виключно на підставі вмотивованого рішення суду.

У Рішенні наголошено, що запровадження нових юридичних інститутів та спеціальних процесуальних механізмів у ділянці кримінального процесуального права, зумовлених потребами держави у захисті від збройної агресії та забезпеченням її обороноздатності, не повинно мати наслідком визначення в законі заходів кримінального процесуального примусу, що суперечать конституційним цінностям та принципам і нівелюють конституційні гарантії реалізації та захисту людських прав.

На основі комплексного аналізу приписів Кодексу Суд дійшов висновку, що продовження застосування щодо особи такого запобіжного заходу, як тримання під вартою на підставі частини п’ятої статті 615 Кодексу ґрунтується не на доказах обставин, які є необхідними для продовження застосування цього виняткового запобіжного заходу, а на обставинах, що унеможливлюють проведення підготовчого судового засідання. Тому подальше тримання особи під вартою має ознаки свавільного обмеження її свободи та особистої недоторканності.

Суд також вказав, що припис „у разі неможливості проведення підготовчого судового засідання“ частини пʼятої статті 615 Кодексу є нечітким та незрозумілим за своїм змістом, непередбачним за юридичними наслідками застосування, оскільки у цьому приписі Кодексу відсутні вказівки на обставини, що обʼєктивно унеможливлюють проведення підготовчого судового засідання, або на критерії за наявності яких суд встановить факт неможливості проведення підготовчого судового засідання у конкретному випадку.

Суд підкреслив, що законодавче врегулювання продовження строку тримання особи під вартою через обʼєктивну неможливість здійснення відповідного судового розгляду можливе у виняткових випадках, безпосередньо спричинених умовами воєнного стану. Водночас законодавець, установлюючи таке нормативне регулювання, не має широкого простору обдумування і повинен запровадити таке законодавче регулювання, щоб забезпечити належний судовий розгляд питання щодо тримання особи під вартою невідкладно з моменту усунення обставин, які його унеможливлювали, але в будь-якому разі в строк, що не перевищує 72 години.

Дослідивши питання, порушені в конституційній скарзі, Суд виснував, що частина п’ята статті 615 Кодексу не відповідає Конституції України.

Для забезпечення юридичної визначеності у внормуванні кримінальних процесуальних відносин та надання Верховній Раді України строку для внесення змін до Кодексу, Суд вказав, що припис Кодексу, визнаний неконституційним, утрачає чинність через три місяці з дня ухвалення цього Рішення.

 

Інформує відділ комунікацій КСУ та правового моніторингу