Барабаш Ю. Ткаченко Є. Захист прав національних меншин у контексті виконання Україною вимог вступу до Європейського Союзу. Право України. 2025. № 10. С.91-106.

Мета статті – аналіз сучасного стану забезпечення прав національних меншин і корінних народів України, виявлення наявних викликів і прогалин у правозастосовній практиці, а також формулювання рекомендацій щодо вдосконалення державної етнонаціональної політики відповідно до вимог європейських стандартів. Особливу увагу приділено польовому дослідженню, яке дає змогу розкрити бачення представників меншин щодо ефективності правового захисту у воєнний період.

У статті розглядається актуальний стан правового регулювання та практичного забезпечення прав національних меншин в Україні у світлі зобов’язань, що випливають зі статусу країни – кандидата на вступ до Європейського Союзу. Автори аналізують демографічну ситуацію щодо національних меншин, окреслюють основні зміни, спричинені збройною агресією Російської Федерації, а також розкривають ключові аспекти реформування українського законодавства у сфері етнополітики, мовної та освітньої політики. Особливу увагу ІІІ. Захист прав національних меншин і свободи медіа в контексті європейської інтеграції України приділено польовому дослідженню, проведеному серед представників національних спільнот, що уможливило виявити наявні виклики, ефективні практики та очікування щодо реалізації Закону України “Про національні меншини (спільноти)”. Стаття спрямована на формулювання рекомендацій щодо вдосконалення інституційного механізму захисту прав національних меншин відповідно до європейських стандартів.

Робиться висновок про необхідність розмежування в академічній і офіційних доктринах суб’єктів за етнічною ознакою на таких, які мають власну державність, і корінні народи, що історично сформувалися на українських землях і не мають власних державних утворень за межами України. Такий “водорозділ” є вкрай важливим для розуміння рівня захисту прав та інтересів відповідних груп: саме права корінних народів мають захищатися максимально, оскільки це єдиний спосіб зберегти їхню національну ідентичність. При цьому “питання російської мови” має розглядатися окремо, з урахуванням того, що йдеться не про захист етнічної російської меншини, а про певну реакцію на зусилля національної влади України забезпечити статус української мови як державної в ситуації, коли російська мова протягом понад 60 років нав’язувалась як обов’язковий засіб спілкування для українського населення. [ТЕКСТ]