Тези
рішення Першого Сенату від 9 лютого 2010 року
- 1 BvL 1/09 -
- 1 BvL 3/09 -
- 1 BvL 4/09 -

1. Основне право на забезпечення гідного прожиткового мінімуму, що випливає з абз. 1 ст. 1 Основного закону у поєднанні з принципом соціальної держави, закріпленим у абз. 1 ст. 20 Основного закону, гарантує кожній особі, яка потребує допомоги, такі матеріальні передумови, які необхідні для її фізичного існування та невід’ємні для мінімального рівня участі у суспільному, культурному та політичному житті.
2. Це основне право, закріплене в абз. 1 ст. 1 Основного закону, має автономне значення як право, що випливає з гарантії у поєднанні з абз. 1 ст. 20 Основного закону, поряд з абсолютним правом на повагу до гідності кожної людини, закріпленим в абз. 1 ст. 1 Основного закону. За своєю сутністю, це право не підлягає вільному розпорядженню і вимагає беззастережної поваги. Проте воно потребує уточнення та постійної актуалізації з боку законодавця, який зобов'язаний узгоджувати розмір належної допомоги з поточним рівнем розвитку суспільства та існуючими умовами життя. У цьому відношенні йому надається свобода розсуду. 
3. Для визначення обсягу права вимоги законодавець зобов’язаний проаналізувати усі життєво необхідні витрати в рамках прозорої і належної процедури на предмет їх фактичної значущості з урахуванням фактичної потреби, тобто з урахуванням реалій, на основі достовірних даних та послідовних методів розрахунку.
4. Законодавець може задовольнити типові потреби в рамках забезпечення гідного прожиткового мінімуму шляхом встановлення фіксованої суми з щомісячною виплатою, але повинен також додатково передбачити право на забезпечення неминучої, тривалої, неодноразової особливої потреби, яка виходить за межі встановленої суми.

Мова оригіналу: німецька.