ПРЕС-СЛУЖБА
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
(Сектор інформаційно-аналітичної роботи)
01033, Київ, Жилянська, 14
тел. 238-10-80, 238-10-25
факс 287-36-16
До річниці Конституції України у Конституційному Суді України відбувся науково-практичний семінар
23 червня 2017 року з нагоди 21-ої річниці Конституції України у Конституційному Суді України відбувся науково-практичний семінар з питань судового захисту прав і свобод людини та громадянина на основі прямої дії норм Конституції України за наявності або відсутності відповідного законодавчого врегулювання.
У роботі семінару взяли участь в.о. Голови Конституційного Суду України Віктор Кривенко, судді КСУ Михайло Гультай, Олександр Литвинов, Олександр Тупицький, Наталя Шаптала, судді у відставці В᾿ячеслав Джунь, Іван Домбровський, Василь Німченко, Микола Савенко, Людмила Чубар, колишні судді Михайло Колос, Марія Маркуш, Олександр Пасенюк, фахівці провідних наукових інституцій в галузі права, юридичних навчальних закладів країни – Олександр Батанов, Юрій Волошин, Анатолій Костенко, Василь Лемак, Ніна Мяловицька, Всеволод Речицький, Ольга Совгиря, представники громадської організації «Всеукраїнське об’єднання ветеранів Чорнобиля» – Віктор Гайдак, Павло Шевчук, керівник Секретаріату Конституційного Суду України Ярослав Василькевич, керівники та працівники структурних підрозділів Секретаріату КСУ, наукові консультанти суддів КСУ.
Програма заходу передбачала проведення двох засідань на теми:
– „Проблеми реалізації права на захист прав і свобод людини і громадянина шляхом звернення із конституційною скаргою до Конституційного Суду України за умови відсутності порядку, встановленого законом“;
– „Проблеми судового захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі відсутності законодавчого врегулювання порядку звернення до суду“.
Із вступним словом до учасників науково-практичного семінару звернувся в.о. Голови КСУ Віктор Кривенко. Промовець наголосив, що питання, які винесені для обговорення на семінарі є надзвичайно важливими, оскільки Конституцією передбачено положення, яке дозволяє усім громадянам звернутися до Конституційного Суду України з конституційною скаргою, і на сьогодні вже більше ніж 100 скарг від громадян надійшло до КСУ, а законодавчого регулювання порядку розгляду конституційної скарги, вимог щодо її форми, змісту, порядку подачі, на жаль, немає.
Він поінформував про те, що Верховна Рада України вже прийняла у першому читанні законопроект про Конституційний Суд України, і надалі буде його доопрацьовувати.
Головуючий акцентував увагу присутніх на тому, що є кілька можливих шляхів, які забезпечать реалізацію прав громадян звернутися до КСУ з конституційною скаргою за відсутності законодавчого врегулювання. І один з найкращих шляхів за відсутності нової редакції закону про КСУ – це приймати конституційні скарги, розподіляти між суддями, і розглядати на підставі прямої дії норм Конституції України. І це можна було б зробити, наголосив Віктор Кривенко, і стаття 55 Конституції України передбачає, що кожному гарантується право звернутися із конституційною скаргою до Конституційного Суду України, з підстав, установлених Конституцією, проте у статті наголошується, підкреслює суддя, – у порядку визначеному законом. Який це порядок – законодавцем поки не врегульовано. І постає питання, чи можна цей порядок визначити Регламентом Суду, коли Конституція чітко передбачає – «законом». Конституційний Суд України як орган конституційної юрисдикції, – підкреслив доповідач, – має неухильно дотримуватися Конституції України і законів.
Він також розповів про інші можливі варіанти розв᾿язання цієї проблеми, зокрема, шляхом ухвалення рішення КСУ про порядок розгляду конституційних скарг, адже у багатьох країнах світу конституційні суди так і роблять – якщо немає спеціальної процедури, конституційний суд ухвалює спеціальне рішення і встановлює процедуру для розгляду конкретної справи. І наостанок – це отримувати конституційні скарги, опрацьовувати в Секретаріаті Суду і очікувати законодавчого врегулювання цієї проблеми.
Віктор Кривенко зазначив, що громадяни набули права звернення з конституційною скаргою до Конституційного Суду України і не можуть бути його позбавлені ні Конституційним Судом України, ні законодавцем, і додав, що громадянам лише залишається дочекатися цього порядку.
Промовець також зупинився на важливих проблемних питаннях, що стосуються строків подання скарги та її розгляду.
Наголошуючи на актуальності цих питань, головуючий запросив до обговорення юристів-практиків та науковців, що займаються проблемами конституційного права.
Вивчаючи проблему, як виглядає конституційна скарга у розвинутих європейських країнах, доктор юридичних наук, суддя Конституційного Суду України Михайло Гультай у своєму виступі наголосив, що аналіз зарубіжного досвіду спонукав його запропонувати Конституційній Асамблеї в якості прийнятної моделі конституційної скарги нормативну конституційну скаргу, тобто ту, яка б дозволяла громадянам звертатися до Конституційного Суду України не тільки з приводу конституційності законів України, а й інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Проте законодавець обрав інший шлях і визначив, що громадяни можуть звертатися до КСУ наразі з приводу лише конституційності законів.
Доповідач зупинився на існуванні двох підходів стосовно можливості розгляду Конституційним Судом України конституційних скарг.
Прихильники першого підходу стверджують, що Конституційний Суд України за відсутності відповідного Закону України повинен розглядати конституційні скарги, застосовуючи норми Конституції України як норми прямої дії (частина третя статті 8), а також положення Закону України „Про Конституційний Суд України“ та Регламенту Конституційного Суду України у частині, що не суперечить положенням Основного Закону України, – наголосив суддя.
Прихильники другого підходу, прибічником якого є й Михайло Гультай, вважають, що Конституційний Суд України не вправі у своїх актах самостійно і на власний розсуд визначати, яким має бути порядок та процедура розгляду конституційної скарги. Адже частина друга статті 19 Конституції України зобов’язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України порядок здійснення судочинства має визначатися виключно законом. Розгляд Конституційним Судом України конституційних скарг громадян в порядку, який буде встановлено самим Судом, – зазначив промовець, – суперечитиме вказаним положенням Конституції України.
На думку Михайла Гультая, самостійне визначення Судом порядку розгляду конституційних скарг у своїх актах є неможливим, оскільки фактично означатиме перебирання Конституційним Судом України на себе функцій парламенту, а отже, суперечитиме положенням статей 6, 19 Конституції України. Розгляд Судом конституційних скарг саме за законодавчо встановленою процедурою забезпечить дотримання принципу верховенства права і ефективний захист порушених прав громадян.
Суддя наголосив, що відсутність законодавчого врегулювання порядку подання конституційної скарги та процедури її розгляду Конституційним Судом України не може бути підставою для відмови Судом в захисті порушених прав громадян, які звертаються з такою скаргою. Відмова в розгляді конституційної скарги може бути здійснена тільки на підставі Конституції України і відповідного закону України. Оскільки конституційно гарантоване право громадян на доступ до правосуддя (стаття 55 Конституції України) не може бути порушене, Конституційний Суд України зобов’язаний приймати всі конституційні скарги, які надходять до нього, що, власне, зараз він і робить, – підкреслив доповідач.
Крім того, Михайло Гультай зауважив, хоча Конституційний Суд України й приймає конституційні скарги, проте вони лише зберігаються у Секретаріаті, а до їх розгляду судді зможуть приступити тільки після законодавчого визначення порядку такого розгляду. При цьому тимчасовий нерозгляд конституційних скарг Судом у зв’язку з очікуванням законодавчого врегулювання не є відмовою в їх розгляді.
Суддя також наголосив, якщо Конституційний Суд України все ж таки розпочне розглядати конституційні скарги безпосередньо на підставі норм Конституції України, то він може зіткнутись з деякими труднощами, зокрема, відсутністю законодавчого регулювання відкриття конституційного провадження та процедури розгляду конституційної скарги, тощо.
Доповідач також розповів про умови прийнятності конституційної скарги, що передбачені законопроектом „Про Конституційний Суд України“, про процедуру розгляду скарг, зупинився на визначені термінів «прийнятність конституційної скарги», «остаточне судове рішення», «національні засоби юридичного захисту» та зазначив, що застосований у статті 55 Конституції України термін «кожний» не має чіткого правового визначення. Оскільки, він трактується фахівцями з конституційного права по-різному, це може мати наслідком помилку у визначенні суб᾿єкта конституційної скарги.
Михайло Гультай зауважив, що самостійне вирішення Конституційним Судом України питань відкриття конституційного провадження, процедури розгляду справи за конституційною скаргою за відсутності відповідного законодавчого врегулювання може поставити під сумнів легітимність будь-якого рішення Суду, винесеного у відповідній справі.
Враховуючи сказане, суддя підкреслив, що, все ж таки, треба дочекатися нового закону про Конституційний Суд України.
Позицію багатьох науковців Національної академії правових наук, які займаються проблемами конституційного права представив доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Ужгородського національного університету Василь Лемак.
Інститут конституційної скарги – це не просто розширення повноважень Конституційного Суду України, – підкреслив промовець, – конституційна скарга, з огляду на те, що вона записана у статті 55 Конституції України, є правом людини, це є власне матеріальне право та інструмент захисту інших прав. Людина на сьогоднішній день не має інших способів захисту від закону, який гіпотетично може порушити її права, – продовжив Василь Лемак.
Одна із позицій Європейського суду з прав людини визначає, що конвенційна система спрямована на те, щоб будь-які права людини, а також їх здійснення, не були теоретичними та ілюзорними, а були ефективними і практичними. Це, на думку професора, стосується й конституційної системи України. Конституцію треба сприймати як систему, яка повинна діяти, – зазначив доповідач.
Продовжуючи виступ, він додав, що конституційну скаргу не треба сприймати лише як індивідуальний механізм захисту індивідуальних прав. Треба розуміти, що конституційна скарга, хоча й подається індивідуально людиною, йде мова про пошук і вирішення проблем, які мають нормативний характер. І якщо проаналізувати, як розглядаються конституційні скарги в інших державах, то не йдеться про те, хто і коли зареєстрував, а йдеться про пошук важливих, суспільно значимих проблем, які відображають системні, структурні проблеми конституційного правопорядку, – підкреслив Василь Лемак.
Звертаючись до учасників семінару, промовець наголосив на тому, що вже 8 місяців має місце тривале порушення прав людини, і причиною тому є незграбне формулювання тексту Конституції і бездіяльність парламенту. Він звернув увагу на те, що в Європі у тексті конституцій відсутні пов’язаність права людини, його здійснення, із якимись процедурами, визначеними в законі. Текст Конституції України містить статтю 8, яка передбачає, що не треба чекати закон для того, щоб захистити своє саме конституційне право, а не право, яке, наприклад, визначене законом.
Василь Лемак навів загальні аргументи щодо можливості розгляду Конституційним Судом України конституційних скарг за відсутності спеціального закону.
Він підкреслив, що матеріальні підстави для подання конституційної скарги визначені в Конституції, у якій дуже чітко вказаний суб’єкт – «кожен». Акцентував увагу на таких моментах як «умови прийнятності», на тому, як розуміти конституційну норму про те, що конституційна скарга може бути подана в разі, якщо всі національні засоби юридичного захисту вичерпано. На думку професора, це не є проблемою, оскільки мають бути вичерпані всі засоби юридичного захисту в рамках національного правопорядку. Крім того, промовець розповів про те, що вважати «остаточним судовим рішенням» – це рішення судової інстанції, яке починає виконуватися, яке вступило в законну силу.
Василь Лемак також зупинився на такому важливому моменті, як строки подання конституційної скарги до КСУ. Мова йшла про те, з якого строку після того, як остаточне судове рішення, яке має на руках людина, набуло законної сили, до моменту його звернення в Конституційний Суд. Промовець звернув увагу на те, що практика ЄСПЛ, яка є джерелом права в Україні, є доволі розгорнутою, і нагадав, що цей термін складає 6 місяців. Проте, є 15 Протокол, в якому вже зазначається 4 місяці. Але річ не в самих часових проміжках, – підкреслив доповідач, – не в тому, що Суд на практиці не може визначити цей строк, а в тому, що він може встановити критерії для визначення цього строку. І розповів про те, що у ЄСПЛ є дуже хороші напрацювання в цьому плані. В одному з рішень проти Сполученого Королівства ЄСПЛ вказує, яка мета встановлення такого строку, оскільки кожен суд відштовхується від певної методики визначення. Суд вказує, що основна мета правил дотримання шестимісячного строку – гарантування правової визначеності і забезпечення того, щоб справи, в яких порушується питання, пов’язані з Конвенцією, розглядалися впродовж розумного часу, не змушуючи органи влади та інші зацікавлені особи перебувати у стані невизначеності надто довго. І це проглядається в купі інших рішень ЄСПЛ.
Він також зауважив, що в проекті закону про КСУ, так само, як і в Конвенції, зазначено, що Суд може відійти від власне конкретних строків в певних випадках, а саме тоді, коли є надто істотне порушення прав людини. І це в жодному випадку не може бути перешкодою, щоб Суд спокійно почав розглядати ці скарги, – резюмував доповідач.
Крім того, Василь Лемак у своєму виступі зупинився на основних моментах щодо особливостей провадження за конституційною скаргою у КСУ. І зробив загальний висновок про те, що існує верховенство права, а іншого немає.
Він передав слова Президента НАПрНУ, доктора юридичних наук, професора Олександра Петришина, що Національна академія правових наук готова до широкої співпраці з Конституційним Судом України.
До комплексного підходу щодо проблем, винесених для обговорення під час семінару, закликав суддя Конституційного Суду України у відставці Іван Домбровський, зауважуючи, що слід починати аналіз цього питання з першої статті Конституції України і завершувати Розділом ХІІ «Конституційний Суд України».
Він детально зупинився на аналізі статті 8 Конституції України, яка визначає, що норми Конституції є нормами прямої дії і звернення громадян до суду гарантується Конституцією, а тому, – продовжив Іван Домбровський, – право на конституційну скаргу є правом конституційним. Проте, існують права, – підкреслив промовець, – які визначені законом, наприклад, установлення батьківства – в Конституції такого права людини немає, але це не означає, що воно не існує, бо воно визначене законом.
Аналізуючи статтю 55 Конституції України, яка гарантує кожному звернутися із конституційною скаргою до КСУ з підстав, установлених Конституцією, та у порядку, визначеному законом, Іван Домбровський тлумачить положення частини третьої статті 55 таким чином, що термін «визначення законом» стосується порядку звернення, а не порядку розгляду.
Крім того, стаття 151-1 не вказує на те, що Суд вирішує питання у порядку, визначеному законом. І тому, на думку Івана Домбровського, Суду не потрібно чекати певних роз’яснень. І припустив, що навіть прийнятий закон не вирішить порушених проблем, які залишаться «на плечах суддів КСУ».
Суддя Конституційного Суду України у відставці Василь Німченко акцентував увагу слухачів на тому, що дуже важливим залишається питання прийняття парламентом нового закону про КСУ, оскільки на сьогодні громадяни позбавлені конституційного захисту в частині розгляду конституційної скарги, а сама конституційна скарга – і є конституційним захистом для громадян. На думку промовця, наразі Суд повинен доповнити Регламент своєї роботи і виписати процедуру розгляду конституційних скарг.
Кандидат юридичних наук, доцент Михайло Колос підкреслив, що стаття 19 Конституції України визначає правовий порядок, який ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А тому, судді повинні діяти у відповідності до Конституції і до законів. Відповідно, наголосив Михайло Колос, це той правовий щит, який дає суддям можливість це робити.
Він також вважає, що в умовах, коли поняття «правова держава» не стало юридичним, а залишається політичною категорією, не можна відступати від чинної Конституції і закону про КСУ.
У своєму виступі кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного права України Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Всеволод Речицький, наголосив, що Конституційний Суд України – це речник Конституції. І коли Конституційний Суд судить закон, то насправді він судить живу владу – парламент, який, можливо, схибив чи звузив ту свободу, яку захищає Конституція.
Закон – це зовсім не конституція, це важель держави, – підкреслив промовець, – і фактично закони можуть звужувати індивідуальну свободу, і коли це стається, людина намагається захистити свою свободу вибору, оскільки Конституція апріорі стоїть на боці свободи, а закон апріорі стоїть на боці порядку та дисципліни, і таким чином, Конституція апріорі стримує парламент.
Він також підкреслив, що Конституція – це західний конструкт, а тому захист прав людини можна тлумачити як захист прав людини від закону.
КСУ достатньо зрілий, – зазначив Всеволод Речицький, – і знає, як співвідносити конституцію та закон, і перевіряти на конституційність. Суд має бути прагматичним та рухатися вперед, оскільки Конституцію ніхто не відміняв, вона повинна діяти як абстрактний регулятор, використовуючи суддів.
Запровадження конституційної скарги повністю відповідає принципу верховенства права. Проте, з іншого боку, є певні протиріччя, включаються свідомі і півсвідомі фактори стримування цієї скарги, обмеження її, і цілком зрозуміло, – застерігає доповідач, – що не витримають соціально-економічні права цього випробування і Конституція сама не витримає.
На думку Всеволода Речицького, українська проблема полягає в парадигмальній розірваності Конституції України. Якби Конституція України була більш органічною й орієнтованою на ринок свободи, то і конституційні судді були б набагато щасливіші здійснювати таку Конституцію. А так вони, з одного боку, повинні здійснювати Основний Закон і забезпечувати його реальну присутність, силу, а з іншого – повинні рятувати і суспільство, і державу від прямого розуміння Конституції, в тому сенсі, як вона написана, бо вона написана, фактично, як соціалістичний документ.
Суддя Конституційного Суду України у відставці Микола Савенко вбачає проблему у правотворчості і правовій інфантильності конституцієдавця та законодавця, і ця проблема, на його думку, була закладена вже самими змінами до Конституції України. Він підкреслив, що закладаючи право на конституційну скаргу, варто було б чітко визначити момент звернення із нею до Суду в Перехідних положеннях, тобто «з моменту прийняття чи внесення змін до закону, який регулює порядок розгляду цих справ».
Він вважає, що проблема, яка виникла у Конституційному Суді України зумовлена питанням рівнозначності конституційного правосуддя та правосуддя судів загальної юрисдикції. На думку Миколи Савенка, вони не є рівнозначними через певну специфіку конституційного правосуддя: обмежене коло суб’єктів, і спеціальну юрисдикцію тощо. Виходячи з цього, наголосив промовець, вже згадане загальновідоме правило, що в правосудді не може бути відмовлено, на мій погляд, до конституційного правосуддя застосувати ми не можемо.
З приводу врегулювання питання розгляду конституційних скарг Регламентом Конституційного Суду України, суддя у відставці вважає, що він є документом внутрішнього користування, тобто регулює питання внутрішньої діяльності. Судочинство і правосуддя – це не внутрішня діяльність, – підкреслив доповідач.
Розкриваючи питання реалізації права на захист прав і свобод людини і громадянина шляхом звернення з конституційною скаргою до КСУ за умови відсутності законодавчого врегулювання, Микола Савенко зазначив, що право гарантується, підстава для звернення визначена, а немає порядку. Вирішувати питання про відкриття провадження є неможливим через відсутність такого порядку. Чекати, поки вирішиться питання, або шляхом внесення змін до Закону «Про КСУ», або ж прийняттям нового Закону. Таким чином, – підкреслив доповідач, – буде забезпечено порядок, а отже питання не може бути вирішено до законодавчого врегулювання.
На семінарі також виступили представники Всеукраїнської громадської організації – Віктор Гайдак та Павло Шевчук. Зокрема, заступник голови ВГО «Всеукраїнське об᾿єднання ветеранів Чорнобиля» Віктор Гайдак підкреслив важливість Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року, яким були відстояні права чорнобильців. Проте іншими рішеннями від 2011 та 2012 років їх права, на його думку, були обмежені, а Постановою Кабінету Міністрів України – більшість людей були позбавлені пенсій. Суди прийняли безліч рішень, які не виконуються. Хто буде за це відповідати? – запитав промовець. Тому представники громадської організації хочуть, щоб все відбувалося у законний спосіб, і останньою надією є Конституційний Суд України.
Крім того, на семінарі виступили суддя КСУ у відставці Вячеслав Джунь, колишня суддя КСУ Марія Маркуш. Учасники заходу жваво дискутували щодо питань, винесених на обговорення, які сьогодні є дуже актуальними.
Підводячи підсумок у роботі науково-практичного семінару, в.о. Голови Конституційного Суду України Віктор Кривенко подякував всім його учасникам за активну участь та ті думки, які були озвучені, і висловив сподівання, що вони сприятимуть більш якісній, ефективній роботі Суду.
