«УКРАЇНСЬКІ НОВИНИ», 27.12.2018
Голова КС Станіслав Шевчук: про Майдан, Росію та Томос
Спливаючий 2018-й рік виявився несподівано насиченим для Конституційного суду України. За 3 важких попередні роки фактичного перебування в "сплячому режимі", після звинувачень в узурпації влади для Януковича і неможливості обрати голову і повний штат суддів КС нарешті почав активну роботу.
Суд досить швидко запрацював як налагоджений механізм - кількість розглянутих конституційних подань перевалила за десяток, а крім того, судом було надано аж 4 висновки щодо законопроектів.
Активізація роботи КС збіглася з обранням нового голови в лютому поточного року. Пост голови однієї з найважливіших державних інстанцій в країні зайняв Станіслав Шевчук, призначений суддею КС відразу ж після перемоги Революції Гідності в березні 2014 року. Заплановане велике інтерв'ю з ним багато разів відкладалося через величезну кількості справ в КС, що накопичилися за роки "простою".
Плюс в навантаження для суду в 2016 році парламент ввів нову для України форму оскарження конституційності державних актів - конституційну скаргу. Звичайно ж, потік таких скарг від громадян хлинув буквальною рікою в КС.
Зараз Сенати і колегії суду засідають практично з ранку і до пізнього вечора, тому викроїти годину часу на бесіду з Шевчуком виявилося непросто. Проте, в середині грудня Українські Новини дочекалися закінчення робочого дня суду і змогли докладно поговорити з головою КС про підсумки року, що минає.
В інтерв'ю Шевчук, крім того, розповів про Томос, Майдан, люстрацію і своє ставлення до російських колег.
Подробиці можливих рішень у резонансних справах голова КС вирішив за краще поки не розкривати.
Розпочнемо з підсумків року, що минає - Вашого першого року на чолі Конституційного суду України. Виявилося складніше, ніж Ви очікували, коли балотувалися на цю посаду?
Отримав абсолютно різні враження: працювати просто суддею КСУ – зовсім інше, ніж бути головою суду. Причому навантаження судді з мене ніхто не зменшував у зв’язку з обранням на цю відповідальну посаду. Зовсім інший вимір, багато чого довелося опрацьовувати по-новому, але головний пріоритет, звичайно ж, полягав у прискоренні роботи суду над проектами рішень та висновків, причому не за рахунок зниження їх якості, та повноцінний запуск конституційної скарги.
Хоча я завжди говорю, що рішення приймається тільки тоді, коли воно «дозріє», коли буде 10 голосів суддів КСУ.
Наші рішення мають особливу природу, це ж не суд загальної юрисдикції. Кожне наше рішення має колосальний вплив на правову систему, а деякі рішення – і на фінансову систему також (наприклад, щодо соціальних виплат), вони мають ознаки нормативності. Тому ми повинні дуже акуратно і зважено підходити до результатів нашої діяльності.
За результатами 2018 року ми ухвалили 13 рішень і 4 висновки. Це з моменту мого обрання головою, тобто, впродовж 10 місяців. Ми очікуємо перші наші рішення найближчим часом за конституційними скаргами, зараз 35 скарг перебувають на стадії розгляду у Сенатах.
Якщо порівнювати нашу результативність з попереднім роком, то вона збільшилась у 5 разів.
Так, попередні роки були не дуже «врожайними» для КСУ.
Те, що ми прийняли за цей рік, можна порівняти з кількістю за 3 попередні роки. Хочу при цьому зауважити, що кількісний показник є дуже оманливим, іноді 1 рішення на вагу та значення важить більше ніж тисяча рішень судів загальної юрисдикції. Не треба забувати також і про нашу превентивну функцію. Якщо інші гілки влади знають, що ми працюємо ефективно та справедливо, вони будуть утримуватися від прийняття антиконституційних актів, у тому числі і законів.
А Ви задоволені кількістю і якістю прийнятих рішень Конституційного суду?
Так, рішення стали більш обґрунтованими, щоб проста людина, яка цікавиться проблемами конституційного права, могла самостійно дізнатися, про що йдеться. Кожне рішення має своє «обличчя», тобто є добре та всебічно обґрунтованим, та містить критерії та ідеї, які дозволяють дійти висновків зовнішніми експертами та іншими зацікавленими особами, чому саме так, а не інакше вирішена справа, та і загалом, на підставі чого вона вирішена. Треба забути як поганий сон ті часи, коли рішення мало лише один абзац мотивації, тобто як раніше казали, що не треба тут нічого писати зайвого, є резолютивна частина, «йдіть та виконуйте».
Наприклад, нещодавно було прийнято 12-е рішення по пільгам ветеранам війни. Тут дуже важливий момент щодо пільг ветеранів - це питання захисту тих, хто захищав країну від загарбників. Тут ми не можемо ділити ветеранів на 2 сорти - на ветеранів Другої світової війни і сучасних, які воювали в зоні АТО з російським агресором. Ми зафіксували дуже серйозний момент: оскільки ст. 17 Конституції, яка регулює ці питання, знаходиться в першому розділі Конституції України «Загальні засади», то соціальні виплати ветеранам, тобто тим, хто захищає країну, не можуть скорочуватися. Вони, по суті, не обумовлюються фінансовими можливостями держави, тобто держава зобов'язана завжди знаходити ресурси для своїх захисників і не нарікати на те, що немає коштів. В цьому і є відмінність від інших соцвиплат, які передбачені правом на соцзахист з другого розділу Конституції.
Поставлю питання, яке Вам вже, напевно, набридло, але тим не менш. Ви зазначили, що КСУ прийнято багато рішень, але є справи, в яких суспільство дуже давно чекає рішень, але до сих пір їх немає. Що Ви можете сказати про перспективу розгляду справ щодо конституційності люстрації, декомунізації та реорганізації Верховного суду України?
Давати прогнози коли будуть прийняті рішення, у тому числі ті, які ви назвали, річ невдячна. По кожній з цих справ обговорюються проекти рішень. Наприклад, у справі про можливість ліквідації законом Верховного Суду України, де я суддя-доповідач, проект рішення обговорювався місяць тому, і ми обов’язково повернемось до цього питання на початку наступного року.
Загалом, рішення по цим справам приймаються Великою палатою, тому треба мати підтримку як мінімум 10 суддів, які концептуально визначаються у певному перспективному напрямку. Я думаю, що наступний рік як раз і покаже нам, що ми це питання повинні обов'язково вирішити.
У тому числі і справу з декомунізації, вона також у пріоритеті.
А подробиці проектів рішень по цих справах Ви можете розкрити?
Зміст закритих судових засідань розголошувати не можна. У нас і так є декілька інсайдерів, які «зливають» інформацію. Мені довелося навіть, як голові КСУ, звернути увагу на необхідність посиленого захисту інформації, зокрема щодо проектів рішень, що роздають судді-доповідачі своїм колегам для обговорення на закритій частині засідання. Адже так не можна: ми обговорюємо важливі справи, а вся країна обговорює проекти рішень, що були злиті у пресу.
Як саме був посилений захист інформації?
У нас було створене спеціальне маркування на документах. Тобто, якщо є «витік», то по кодуванню на документі відразу стане зрозуміло, чий цей проект.
Нікого ще не спіймали?
Поки що ні (сміється. - ред.). Витік інформації поки що припинився. Сподіваюсь, що до цього питання ми вже повертатися не будемо.
Добре, повернемося тоді до поточних подій. Не так давно у Вас стався певною мірою конфлікт із суддею Миколою Мельником через його публічну критику Вашої пропозиції не закривати справу щодо права поліції відбирати зразки ДНК у громадян. При цьому КСУ пізніше справу цю таки закрив через відкликання омбудсменом Денисовою зазначеного подання.
Так, у мене була інша позиція з цього питання, і я написав окрему думку, де я не погодився з колегами, які вважали, що цю справу необхідно закрити.
В силу того, що Конституція містить у собі не тільки норми оцінного характеру, але і принципи та цінності, а також з урахуванням того, що судді повинні у першу чергу захищати конституційні права та свободи, періодично виникають ситуації, чому надати пріоритет: вузькій інтерпретації нормі (у даному випадку – процесуальній нормі закону), що призводить до одного результату, або до її розширеного тлумачення, що призводить до більш повного та ефективного виконання нашого важливого завдання – захисту конституційних прав і свобод. Мій досвід як судді ЄСПЛ завжди підказує мені, що коли справа стосується захисту прав людини, необхідно звернутися до розширеного, а не вузького тлумачення. Ось так би мовити, стисле пояснення конфлікту, що виник. Хоча, навіть у випадку наявності різних доктринальних підходів до вирішення складних питань, суддя не може собі дозволити, на мою думку, публічно обурюватися перед телекамерами.
Що стосується даної справи, то ситуація наступна: до нас з конституційним поданням звернувся попередній омбудсмен Валерія Лутковська, а новий омбудсмен Людмила Денисова його відкликала.
КС нібито повинен задовольнити заяву про відкликання, хоча я особисто у заяві пані Денисової не знайшов пояснення мотивів навіщо це було зроблено, чи є тут проблема у захисті прав людини чи ні. Ми ж вже відкрили провадження у цій справі і готувалися розглядати цю справу по суті, нам треба було перевірити, чи не було там порушення прав людини (при зборі поліцією ДНК-зразків. - ред.).
Відповідно до закону про КСУ, суб'єкт права на конституційне подання може його відкликати до переходу Суду у закриту частину, але законом також передбачено, якщо справа має особливе суспільне значення для захисту прав людини, Суд може не закривати провадження (у випадку конституційної скарги) і продовжити розгляд справи по суті.
Тому у цій справі я та деякі мої колеги дотримувались позиції пріоритету прав людини при вирішенні цього процесуального питання.
Так, а що стосується безпосередньо публічних критичних висловлювань Мельника?
У нас йде дискусія у кімнаті для обговорення, а потім виявляється так, що один з суддів, швидше за все, під впливом емоцій, звернувся до журналістів і заявив, що «КСУ безпрецедентно порушив закон і Конституцію». Але тут немає порушення закону і Конституції! Тут є два різних доктринальних підходи до тлумачення норм права.
Питання в тому, чи можна таку незгоду публічно висловлювати і ставити під сумнів авторитет суду та професійну кваліфікацію колег? У суспільства може тоді скластися враження, що тут судді некваліфіковані і їх необхідно звільнити, або, що тут сидять «злісні порушники Конституції», яких треба терміново притягнути до відповідальності.
Ми обговорювали це питання, зокрема щодо судової етики при написанні окремих думок, на зборах суддів. До речі, щойно, у грудні цього року, Венеціанська комісія прийняла висновок, де надала рекомендації, щодо змісту окремих думок суддів. Призначення окремої думки як раз полягає у тому, щоб викласти інше доктринальне бачення вирішення конкретної справи, і тому вона, можна сказати, своєрідно доповнює рішення. У окремій думці не варто критикувати персонально колег та їх ображати, політизувати юридичні питання або ставити під сумнів авторитет та шкодити репутації суду.
Ми повинні розуміти один одного та визнавати певні етичні стандарти. На нас уважно дивляться люди.
І що збори суддів врешті вирішили?
Вирішили, що дійсно є певні моменти, коли треба чути один одного.
Ви ж передали матеріали щодо конфлікту з Мельником на розгляд дисциплінарної комісії КСУ?
Ці матеріали зараз знаходяться на розгляді цієї комісії, я не можу це коментувати. Більше того, відповідно до Регламенту КСУ це не є дисциплінарним провадженням. Мета полягає у іншому – якщо виникають такі питання, їх треба обговорювати зі своїми колегами.
Тобто, особистого конфлікту у Вас з Мельником немає?
Я не збираюся ні з ким конфліктувати. Як голова суду намагаюся робити все можливе, щоб у нас не було конфліктів серед суддів.
А у вас залишився, як раніше писала преса, поділ на «старих» (які працювали до Євромайдану) і «нових» суддів в КСУ?
Це було до мого обрання головою. Перед тим, як стати ним, я сказав, що я голова всього суду і я категорично проти поділу суддів на своєрідні фракції. Ми – Суд, а не парламент.
Нещодавно Ви потрапили до списку санкцій Росії. Це було для Вас несподівано? Ви пишаєтесь цим, або навпаки налякані, можливо, повернули держохорону, від якої раніше відмовилися?
Ні, охорону я не повернув. Ми, до речі, заощадили дуже значну суму через те, що я відмовився від машини з «мигалками».
Що стосується санкцій РФ, то я ось задумався над питанням, чому саме зараз. Я очікував їх 4 роки тому, хоч кримінальну справу в Росії проти мене й відкрили на початку поточного року. Тобто, цей рік вийшов для мене досить насиченим (сміється. - ред.).
Я вважаю, що це визнання того, що я все роблю правильно і як суддя, і як голова КСУ. На мою думку, агресор повинен бути покараний.
Ви, до речі, як ставитеся до голови КС Росії Валерія Зорькіна? Через низку останніх публічних заяв його вже багато хто почав вважати певною мірою маразматичним діячем.
Я як голова Конституційного суду так про нього не можу говорити (сміється. - ред.). Ще коли я був аспірантом, то знайомився з його серйозними та змістовними науковими працями, зокрема про позитивізм у Росії. Але, як бачимо, влада змінює людей. Деякі його останні висловлювання є дуже дивними: про важливість «духовних скрєп», про кріпосне право і про невиконання рішень Європейського Суду з прав людини.
Як Ви думаєте, чи повинні до нього бути застосовані певні санкції, адже деякі його висловлювання щодо України, очевидно, порушують міжнародне право?
Те, що ми могли як Конституційний суд, ми зробили. Ми осудили дії КС РФ, а інші конституційні суди нас підтримали. Ми вважаємо, що захоплення Криму - це злочин, анексія, а КС РФ дав позитивний висновок про конституційність приєднання «Республіки Крим», тобто став співучасником цього злочину. Ми ж ще 14 березня 2014 року, тобто за 2 дні до проведення референдуму у Криму, визнали його неконституційним.
Що стосується безпосередньо особистості пана Зорькіна, то він глибоко вмонтований у путінський режим, що є ворожим до України.
До речі, я згадую оприлюднення цього рішення КСУ про неконституційність референдуму в Криму і виникає питання, чому кардинально змінилася практика, і зараз рішення не оприлюднюються публічно, а просто публікуються на сайті суду?
Це через зміни у законі про КСУ, тепер, щоб оголошувати публічно рішення необхідно приймати окрему ухвалу. Тут цікаве питання, чи треба відновлювати цю практику.
Можливо, якщо журналісти зацікавлені, то можна повернути практику публічного оголошення рішень. Я думаю, що судді розуміють важливість відкритості та дружнього ставлення до ЗМІ. Це сприяє зміцненню авторитету суду.
На одній з Ваших публічних лекцій я почув від Вас цікаву думку, що закони, прийняті «постмайданною» владою відразу ж після перемоги Революції Гідності не можна оцінювати на конституційність, так як вони фактично являли собою «установче право народу». Ви не думали цю ідею реалізувати на практиці, наприклад, зняти з розгляду КСУ закони того періоду?
Дійсно, доктринально Конституція - це акт установчої влади народу, а законодавча влада є владою похідною та підпорядкованою установчій владі.
Конституція - найвищий акт, але вона не повинна бути інструментом знищення демократичної держави і свободи, оскільки сама Конституція гарантує свободу як стан організації суспільства. Народ має право на повстання та на опір гнобленню. Що власне і сталося під час Революції Гідності. Особливо, коли відбувся розстріл Небесної сотні. Ось тоді через парламент народ і почав здійснювати знов свою установчу владу. Парламент був єдиним легітимним органом і міг приймати рішення. Фактично, парламент увійшов в ту ж ситуацію, коли в 1996 році приймав Конституцію.
Але цей період не може тягнутися дуже довго, тому що потім життя увійшло в більш-менш нормальну колію.
Тривалість цього періоду, напевно, з моменту розстрілу Небесної сотні до кінця березня-початку квітня 2014 року. А може і до результатів президентських виборів (травень 2014 року, - ред.).
Так ось акти Верховної Ради за цей період, наближаються до актів установчої влади, і тому не можуть бути оцінені на предмет їх конституційності. Це не наша компетенція, оскільки ми захищаємо Конституцію як акт установчої влади народу, що має найвищу юридичну силу, від законів та інших актів держави. Тому, моя особиста думка полягає у тому, що у нас немає компетенції оцінювати на предмет конституційності акти того періоду. Я обговорював це питання зі своїми колегами – суддями європейських конституційних судів, і ми дійшли спільної думки, що Конституція не може слугувати інструментом знищення свободи, а демократія повинна захищатися.
Є до того ж ще й елементи гібридної війни. У нас є вже кілька подань і конституційних скарг, коли посилаються на Конституцію мирного часу і нібито не враховують реальну ситуацію - гібридної війни. Це наша нова реальність, а у нас же, до речі, і воєнний стан оголошено, і в таких умовах Конституційний суд повинен бути дуже виваженим, спокійним і мудрим.
Ви до речі згадали про воєнний стан. Формально, прийнятий Радою закон про введення воєнного стану може бути предметом розгляду КСУ. Більш того, він прямо передбачає обмеження конституційних прав і свобод ...
Так, це може бути передбачено.
До того ж, при голосуванні в Раді цього закону був момент можливого порушення регламенту, так як змінювалась з голосу кількість областей і час дії воєнного стану ...
Само по собі порушення регламенту ми не розглядаємо. Ми розглядаємо порушення конституційної процедури розгляду та ухвалення законів.
Але в зв'язку з цим відразу ж пригадується рішення КСУ про неконституційність «мовного закону» (закон «Про засади державної мовної політики» був визнаний неконституційним 28 лютого 2018, - ред.), яке було прийнято саме через грубе порушення регламенту депутатами при голосуванні.
Там було порушення Конституції, брутальне порушення. Ми проаналізували всі дані: переглянули відео голосування, отримали дані Держприкордонслужби про відсутність в країні «голосувавших» депутатів. Закон, який приймається за 45 секунд і з мордобоєм ...
На жаль, ні він не один такий.
Так, саме тоді ж і з'явилася відома фраза «розвели як кошенят»
Фактично КСУ повинен визначити ступінь брутальності порушення регламенту при прийнятті того чи іншого закону?
Так, саме так виходить.
Тобто, сам факт неперсонального голосування депутатів - недостатнє порушення?
Один факт, коли один депутат не за себе проголосував ... Можливо, це і брутально і з таким конституційним порушенням треба боротися, але це не впливає на результат прийняття закону.
В тему «мовного закону». Завдяки вашому рішенню він скасований, але зараз відбувається такий процес, що обласні ради скасовують свої постанови про надання російській мові статусу регіональної, наданого як раз на підставі цього закону. Чи є необхідність в таких діях облрад? Чи є логіка в цих рішеннях?
Але рішення облрад є і вони були прийняті за старим законом. Це повноваження місцевих і обласних рад. У нас є місцеве самоврядування, і ми не можемо облрадам вказувати, що їм робити.
При цьому, дійсно, якщо раніше російська мова мала статус регіональної на підставі того закону, то, очевидно, у нас вже немає законодавчого регулювання. Хоча очевидно вона (російська мова. -ред.) значно поширена на побутовому рівні у регіонах східної України. Але ніяких з цим проблем немає.
Я не вбачаю ніякого утиску російськомовних, у нас демократія. Молода демократія зі своїми проблемами, але з Росією не порівняти, де явно авторитарний режим.
Не так давно було рішення КСУ про земельний мораторій. Суд відмовився розглядати його конституційність в черговий раз. Можете пояснити, чи це означає, що КСУ дистанціювався від цього питання?
Ні, я б не сказав, що дистанціювався. Просто за формальними критеріями було відмовлено в даному конституційному поданні.
Це означає, що якщо суб’єкт права на конституційне подання уважно вивчить, в чому були причини відмови, то теоретично справа може бути знов розглянута КСУ.
Що стосується мораторію на землю, то це, звичайно ж, питання дуже важливого характеру, яке носить у собі також і політичний елемент його вирішення.
Ще одне актуальне зараз питання. Днями в КСУ надійшло конституційне подання депутатів щодо звернення Ради до Вселенського патріарха Варфоломія за Томосом для Української церкви. Розпочато чи вже провадження, розподілена справа на суддів?
Справа розподілена. Суддя-доповідач визначений, але давайте я поки що не буду його ім'я публічно називати. Він вивчить питання, передасть на колегію своє бачення - відкривати провадження чи ні. Далі, залежно від ухвали колегії, справа або передається на розгляд Великої палати КСУ або здійснюється підготовка матеріалів для розгляду на Великій палаті.
А Ваша думка, чи повинна держава взагалі регулювати церковну сферу?
Цікаве питання. Але я вже зазначав, що ми знаходимося в стані гібридної війни, і однозначно, що російська церква є елементом «русского мира». Але з іншого боку, є і критерій відокремлення держави від церкви.
