Конституційний Суд України ухвалив рішення у справі щодо гарантування захисту прав і свобод особи за рішенням Європейського суду із прав людини

Версія для друку

15 лютого, 2024

Другий сенат Конституційного Суду України на пленарному засіданні 14 лютого 2024 року ухвалив Рішення у справі за конституційною скаргою Приватного підприємства „Генеральний будівельний менеджмент“ (далі – Підприємство)  про відповідність Конституції України пункту 2 частини другої, частини третьої статті 321 Господарського процесуального кодексу України (далі – Кодекс).

Цим Рішенням Конституційний Суд України визнав приписи пункту 2 частини другої, частини третьої статті 321 Господарського процесуального кодексу України неконституційними. Вони утрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення цього Рішення.

Підприємство звернулося до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність частині другій статті 3, статті 8, частині першій статті 9, частині третій статті 22, частині першій статті 55, частині першій статті 64 Конституції України (конституційність) пункт 2 частини другої, частину третю статті 321 Кодексу.

За пунктом 2 частини другої статті 321 Кодексу заява про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подана „з підстав, визначених пунктами 2, 3 частини другої та частиною третьою статті 320 цього Кодексу, – не пізніше десяти років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили“.

Згідно з частиною третьою статті 321 Кодексу „строки, визначені в частині другій цієї статті, не можуть бути поновлені“.

Заявник стверджував, що у разі застосування оспорюваних положень Кодексу „особа фактично позбавлена можливості звернутися до Верховного Суду із заявою про перегляд судових рішень у її справі, якщо рішення Європейського суду з прав людини, яким встановлено порушення прав такої особи, постановлено після спливу десятирічного строку з дня набрання законної сили рішеннями національного суду у справі, адже цей строк не підлягає поновленню“.

Підприємство у скарзі вказувало, що застосування судами України оспорюваних приписів Кодексу призвело до „звуження права на судовий захист“, „порушення принципу юридичної визначеності та принципу справедливого судового розгляду як складових частин принципу верховенства права“.

Предметом конституційного контролю в цій справі були пункт 2 частини другої та частина третя статті 321 Кодексу в тім, що вони унеможливлюють подання на підставі рішення Європейського суду із прав людини заяви про перегляд судового рішення, ухваленого національним судом, після десяти років з дня набрання останнім законної сили (пункт 2 частини другої)  та поновлення судом зазначеного десятирічного строку на подання заяви про перегляд судового рішення, ухваленого національним судом (частина третя).

Ухвалюючи Рішення, Конституційний Суд України врахував власні юридичні позиції, правозахисні міжнародні акти та практику Європейського суду з прав людини.

Оцінюючи конституційність пункту 2 частини другої, частини третьої статті 321 Кодексу, Конституційний Суд України передусім виходить із того, що ефективне забезпечення права на судовий захист є однією з гарантій реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту, зокрема в спосіб відновлення в разі їх порушення. Тому є потреба в законодавчому внормуванні, яке б повною мірою забезпечувало дієву та ефективну реалізацію права на судовий захист.

Конституційний Суд України у своєму рішення вказав, що Європейський суд із прав людини рекомендує поновлення провадження в національних судах як належний відновлювальний захід, якщо попередній розгляд справи не відповідав вимогам пункту 1 статті 6 Конвенції. Подаючи заяву про перегляд судового рішення у зв’язку з ухваленням Європейським судом із прав людини рішення, у якому встановлено порушення Конвенції,  особа, на користь якої ухвалено таке рішення, домагається насамперед усунення наслідків порушення її прав, гарантованих Конвенцією.

Конституційний Суд України вважає, що конституційні приписи зобов’язують Україну запровадити ефективне та дієве внормування у Кодексі відносин щодо перегляду судових рішень у звʼязку з ухваленням Європейським судом із прав людини рішення, у якому встановлено порушення  Конвенції.

Кодекс має містити приписи, що забезпечуватимуть можливість реального та практичного захисту прав та свобод у спосіб перегляду рішень, ухвалених національними судами, у звʼязку з ухваленням Європейським судом із прав людини рішення, у якому встановлено порушення  Конвенції. Ці приписи Кодексу не мають позбавляти особу права на реалізацію протягом розумного строку права на виконання рішення Європейського суду із прав людини, у якому встановлено порушення  конвенційних прав цієї особи у спосіб перегляду рішень, ухвалених  національними судами. З огляду на викладене, визначений у Кодексі десятирічний строк на подання заяви про перегляд судових рішень ставить особу у залежність від обставин, на які не може вплинути особа, а саме від строку розгляду її заяви Європейським судом із прав людини.

З огляду на наведене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 2 частини другої, частину третю статті 321 Господарського процесуального кодексу України в тім, що вони унеможливлюють: 1) подання заяв про перегляд судового рішення у звʼязку з ухваленням Європейським судом із прав людини рішення після десяти років з дня набрання законної сили рішенням національного суду; 2) поновлення строку на подання заяви про перегляд рішення національного суду, є неконституційними.

Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

 

Інформує відділ комунікацій КСУ та правового моніторингу

 

Сайт розроблено за сприяння Координатора проектів ОБСЄ в Україні
© 2024 Конституційний Суд України