Другий сенат Конституційного Суду України розглянув справу за конституційною скаргою Приватного акціонерного товариства „Чернігівоблбуд“ щодо відповідності Конституції України підпункту „б“ пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України „Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків“ від 4 вересня 2008 року № 500–VI зі змінами (далі – Закон).
Оскаржуваними положеннями передбачено, що включений до статутного капіталу товариства гуртожиток передається у власність територіальної громади без згоди власника гуртожитку за рішенням суду.
Таке примусове передавання гуртожитку в комунальну власність здійснюється в судовому порядку за позовом органів місцевого самоврядування в разі відмови власника гуртожитку від його передавання на добровільних (договірних) умовах (пункт 4 статті 5, пункт 19 статті 18 Закону).
За результатами розгляду вказаної справи Конституційним Судом України ухвалено Рішення, яким підпункт „б“ пункту 1 частини третьої статті 14 Закону визнано таким, що не відповідає Основному Закону Держави. Оспорюваний припис утрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення.
У Рішенні Конституційний Суд України врахував юридичні позиції Суду, що є значущими для цієї справи, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою в разі невиправданого втручання держави в право особи мирно володіти своїм майном у держави виникає зобов’язання відшкодувати такій особі завдану їй шкоду. Суд взяв до уваги, зокрема, рішення ЄСПЛ у справах: „Максименко та Герасименко проти України“, «Фонд „Батьківська турбота“ проти України», „Кривенький проти України“, «„Україна-Тюмень“ проти України», „James and Others v. The United Kingdom“.
Конституційний Суд України констатував, що встановлений Верховною Радою України спосіб реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків та намагання держави мінімізувати на рівні національного законодавства певні фінансові витрати на компенсації власникам гуртожитків призвели до диспропорції між суспільно значущою метою (забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків) та юридичними механізмами, які було використано задля її досягнення.
У Рішенні Суд вказав, що законодавець зобов’язаний ураховувати те, що людина та гідні умови її життя є метою та осердям конституційного ладу України, визнаються найвищою цінністю (преамбула, частина перша статті 3 Конституції України).
«Законодавець не може вдаватися до такого законодавчого регулювання, яке уможливлювало б примусове позбавлення осіб житла виключно через зміну власника гуртожитку, що могло б поставити осіб та членів їх сімей у винятково складне соціальне становище, не сумісне з їх людською гідністю – однією з засадничих цінностей конституційного ладу України», – наголошується в Рішенні Суду.
Слід підкреслити, що Верховна Рада Україна, яка запровадила зазначені законодавчі зміни, у своєму листі зазначила, що „зміна законодавчого регулювання щодо порядку передачі у власність територіальних громад гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, якою було запроваджено можливість передачі на безкомпенсаційній основі, призвела до порушення сутнісного змісту права на власність“, „таке обмеження містить ознаки втручання у право власності та підлягає конституційному контролю у контексті найважливіших суверенних повноважень держави щодо легітимного втручання у реалізацію права власності, зважаючи на існування суспільних (громадських) інтересів, а також права регулювати використання власності“.
Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
22.10.2021
Інформує відділ комунікацій КСУ та правового моніторингу
