ПРЕС-СЛУЖБА
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
01033, Київ, Жилянська, 14
тел. 238-10-80, 238-11-38
факс 287-36-16
У Конституційному Суді України відбулося засідання круглого столу з доктринальних проблем розвитку конституційної юстиції в Україні
19 червня 2015 року в Конституційному Суді України з нагоди 19-річчя Конституції України відбувся круглий стіл «Науково-доктринальне забезпечення розвитку конституційної юстиції в Україні».
У засіданні взяли участь Голова Конституційного Суду України, доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України Юрій Баулін, судді Конституційного Суду України Сергій Вдовіченко, доктор юридичних наук Михайло Гультай, кандидат юридичних наук Олександр Литвинов, доктор юридичних наук, професор Микола Мельник, кандидат юридичних наук Сергій Сас, доктор юридичних наук, доцент, старший науковий співробітник Ігор Сліденко, кандидат юридичних наук, доцент, доктор права Петро Стецюк, кандидат юридичних наук Наталя Шаптала, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України Станіслав Шевчук, кандидат юридичних наук Віктор Шишкін, судді КСУ у відставці – доктор юридичних наук, професор Микола Козюбра і кандидат юридичних наук, професор Микола Савенко, доктор юридичних наук, професор, директор Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України Юрій Шемшученко, доктор права, професор, суддя Федерального Суду позовів США Богдан Футей та інші відомі вчені.
Вперше в рамках науково-практичного заходу до Конституційного Суду України було запрошено широке коло науково-педагогічних працівників з вищих навчальних закладів усіх регіонів України – представники кафедр конституційного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (м. Харків), Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Львівського національного університету імені Івана Франка, Донецького національного університету, Маріупольського державного гуманітарного університету, Ужгородського національного університету, Національного університету «Одеська юридична академія», Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова, Міжнародного гуманітарного університету (м. Одеса), Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.
Відкрив захід модератор круглого столу, Голова 
Конституційного Суду України Юрій Баулін. Він зауважив, що наукова дискусія в такому форматі є актуальним заходом, адже робоча група в рамках утвореної Президентом України Конституційної комісії вже напрацювала проект змін до Конституції України стосовно конституційного судочинства. За словами очільника Суду, він виступив на засіданні робочої групи зі своїми пропозиціями щодо доцільності внесення змін, які б сприяли модернізації Конституційного Суду України і при цьому враховували вимоги сьогодення та майже 20-річну практику конституційної юстиції.
Зокрема, це пропозиції щодо запровадження в Україні повноцінної конституційної скарги, з якою до Конституційного Суду України мали б право звертатися як фізичні, так і юридичні особи на предмет перевірки на конституційність законів, які були застосовані судом в конкретній справі. Крім того, доцільно змінити порядок звернення до Конституційного Суду України судів загальної юрисдикції, надавши таке право не тільки Верховному Суду України, а всім судам загальної юрисдикції, та надати право органам місцевого самоврядування звертатись до Конституційного Суду України щодо конституційності певних актів.
Виходячи з досвіду інших держав, переконаний Юрій Баулін, доцільно передбачити і таке повноваження Конституційного Суду України, як звернення до Президента України та Верховної Ради України із щорічним посланням про стан дотримання конституційної законності в Україні.
Пропонуються також зміни в напрямку більшої прозорості формування Конституційного Суду України, посилення кваліфікаційних вимог до кандидатів у судді, запровадження додаткових гарантій незалежності суддів, вдосконалення внутрішньої організації Суду.
Крім того, Юрій Баулін наголосив на необхідності законодавчого врегулювання діяльності Конституційного Суду України. Основні положення конституційного судочинства треба все ж таки закріпити саме в законі, а не в Регламенті Конституційного Суду України, зазначив Голова КСУ.
На запрошення головуючого учасники круглого столу в конструктивній атмосфері обмінялися думками з приводу окреслених питань, висловили свої погляди в цілому щодо майбутнього конституційної юстиції в Україні та обговорили тему про втілення в життя оптимальних моделей співпраці Конституційного Суду України і наукових та вищих освітніх закладів країни.
Підбиваючи підсумки круглого столу, Юрій Баулін подякував присутнім за висловлені пропозиції, відзначивши, 
що така зустріч дасть поштовх до більш глибокої співпраці Конституційного Суду України з науковцями в плані підготовки наукових висновків тощо. При цьому Голова КСУ підтримав пропозицію судді Петра Стецюка проводити подібні заходи за участі науковців-конституціоналістів з навчальних закладів усіх регіонів України на регулярній основі. Якщо ми таким чином будемо працювати, то кожна наша зустріч дасть нам можливість визначати теми для послідовних кроків такої співпраці, наголосив Юрій Баулін.
Матеріали круглого столу та доповіді учасників будуть опубліковані в одному з номерів видання «Вісник Конституційного Суду України».
Стислий виклад тез виступів учасників круглого столу
- Завідувач кафедри загальнотеоретичних та державно-правових наук правничого факультету Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор юридичних наук, професор Микола Козюбра:
Принцип формування Конституційного Суду України трьома гілками влади абсолютно правильний загалом, але в наших умовах він не спрацював. У деяких країнах, де склад Конституційного Суду формується трьома гілками влади, скажімо, в Італії чи Іспанії, він працює краще. Тому я не заперечую, щоб цей принцип залишався, але процес формування має бути набагато прозорішим, набагато публічнішим, і до нього має долучатися комісія, створена із суддів, суддів у відставці, громадськість, науковці...
Щодо призначення суддів Конституційного Суду безстроково, то тут я погодитися не можу. Вважаю, що строк 9 років є оптимальним в наших умовах і не потребує збільшення. Конституційний Суд України складається з 18 суддів, з моєї точки зору, це найбільша кількість у Європі. Суду завжди необхідний приток нових сил, тому безстроковість - це шлях до надмірної консервації складу Конституційного Суду.
Підвищення вікового цензу для суддів з 40 до 45 років і підвищення стажу роботи за фахом до 15 років необхідно, сумнівів не виникає, але це не принесе результатів, якщо не буде змінений менталітет, стиль мислення самих суддів. На мій погляд, це основна проблема на сьогодні. Якщо порівняти аргументацію, яка дається українським Конституційним Судом, і аргументацію, яка дається ФКС Німеччини, іншими європейськими судами, чесно кажучи, буде не на користь аргументації українських судів, яка надто формалізована.
І тому, якщо сьогодні буде наукова дискусія з проблеми змін до Конституції, то мені здається, ми обов᾿язково маємо організувати захід, присвячений саме проблемам юридичної судової аргументації.
- Суддя Конституційного Суду України, кандидат юридичних наук Віктор Шишкін:
Я був членом майже всіх конституційних комісій до 1996 року, і членом всіх робочих груп, то перш ніж виписувати текст Конституції, ми знайомили суспільство з концепцією, приймали концепцію, і суспільство знало, куди збирається йти конституційна комісія. Інше питання, що суспільство не завжди було ознайомлене з технікою написання, з конкретикою, але була концепція. І згадайте, ми й досі живемо по концепції судово-правової реформи 1992 року, яка досі не реалізована, але концепція є, і є тунель, і ми бачимо в його кінці світло, куди треба йти. Тому постає запитання, а де концептуальні засади доктринальної зміни Конституції, якщо ви зібралися її доктринально змінювати? Суспільство з цим не знайоме. Я не вбачаю якогось позитиву сьогодні в роботі будь-яких робочих груп, тому що не можу їх проаналізувати, не можу їх позитивно або негативно покритикувати…
Сьогодні говорили про так званий трикутник влади - парламент, Президент і Кабінет Міністрів - і чомусь більше всього намагаються реформувати суди, які поза цим трикутником, а де ж реформування у вказаному трикутнику? Виробіть доктрину того самого трикутника, розподіліть в цій доктрині who іs who, як кажуть англійці, а потім вже пишіть текстуально.
- Суддя Конституційного Суду України, доктор юридичних наук, професор Микола Мельник:
Два речення з приводу висловлювання Віктора Івановича (Шишкіна) стосовно проблеми того, що на конституційному рівні не врегульовується питання в трикутнику влади. Проблема України полягає значною мірою в тому, що в Україні в класичному розумінні існує не трикутник, а чотирикутник влади. І ось це значною мірою породжує суттєві проблеми.
- Суддя Конституційного Суду України кандидат юридичних наук, доцент, доктор права Петро Стецюк:
Я, власне, хочу розпочати з питання пошуку оптимальних моделей співпраці Конституційного Суду України з науковими та освітніми закладами.
Так склалося у житті, що до обрання Верховною Радою України у 2006 році суддею Конституційного Суду України, я двічі обирався – у 1998 та 2002 роках завідувачем кафедри конституційного права Львівського національного університету імені Івана Франка. Тому, працюючи в минулому майже вісім років завідувачем кафедри конституційного права класичного університету, і тепер уже майже дев’ять років – суддею Конституційного Суду України, я, як здається, міг би спробувати подивитися на цю проблему більш-менш неупереджено.
На сьогоднішнє зібрання спеціально запрошено завідувачів кафедр конституційного права провідних університетів та докторів юридичних наук безпосередньо по нашій (профільній) спеціальності – «конституційному праву» (спеціальність «12.00.02. – конституційне право, муніципальне право»), оскільки основний тягар співпраці Конституційного Суду України з науковими та освітніми закладами, здебільшого, лягає саме на їх плечі. Основною формою такої співпраці, як відомо, є запити суддів Конституційного Суду України щодо надання кафедрами чи окремими вченими наукових висновків з питань, що готуються до розгляду Конституційним Судом України. Тому обговорення питання про організацію співпраці Конституційного Суду України з науковими та освітніми закладами варто було б почати із питання про нормативну основу такої співпраці.
Отже, коли ми, судді Конституційного Суду України, пишемо свої запити до наукових і освітніх закладів, то посилаємося на частину другу статті 19 Закону України „Про Конституційний Суд України“, в якій, зокрема, говориться про те, що суддя Конституційного Суду України має право витребувати від Верховної Ради України, Президента України, Прем’єр-міністра України, інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, різного роду установ та організацій, а також окремих громадян необхідні документи, матеріали та іншу інформацію з питань, що готуються до розгляду колегією суддів або Конституційним Судом України. Однак, шановні колеги, ми прекрасно розуміємо, що витребувати інформацію, яка вже є в наявності і дати доручення підготувати науковий висновок – це не одне й те ж. Законом прямо не передбачено обов’язок кафедр конституційного права (окремих вчених) готувати наукові висновки на запитати суддів Конституційного Суду України. Тому така співпраця може базуватися, насамперед, на засадах виключно добровільності та взаємної поваги.
В той же час, підготовка таких наукових висновків є інтелектуальною працею, працею нелегкою і дуже часто такою, яка фактично не оплачується чи не враховується як виконання прямих службових (професійних) обов’язків. При цьому іноді буває і так, що думки (позиція) кафедр конституційного права не завжди співпадають із змістом прийнятого Конституційним Судом України рішенням. Тому, як пропозиція для роздумів, пропонується Конституційному Суду України у майбутньому оприлюднювати тексти наукових висновків кафедр чи хоча б робити їх реферативний огляд.
Наступне питання, це - модернізація співпраці Конституційного Суду України з кафедрами конституційного права. Видається, що з боку Конституційного Суду України можна було запропонувати кафедрам конституційного права, як мінімум, декілька речей. По-перше, це організація планових публікацій членів кафедр конституційного права у „Віснику Конституційного Суду України“. По-друге, це короткострокові стажування аспірантів і докторантів кафедр конституційного права на базі Конституційного Суду України. По-третє, розширений доступ до архівних та бібліотечних фондів Конституційного Суду України. По-четверте, це запровадження інституту наукових консультантів та помічників суддів Конституційного Суду України в регіонах (на громадських засадах). Крім того, Конституційний Суд України спільно з Міністерством освіти України могли б виступити ініціатором проведення щорічних конференцій (нарад) завідувачів кафедр конституційного права. Саме на таких заходах, можна було б вдатися до предметного обговорення насущних проблем науки і практики конституційного права, в т.ч. і конституційної юстиції як їх невід’ємних складових.
І на закінчення свого короткого виступу хочу підкреслити, що нам сьогодні конче потрібен прямий діалог суддів Конституційного Суду України із завідувачами кафедр конституційного права.
- Суддя Конституційного Суду України, доктор юридичних наук, доцент, старший науковий співробітник Ігор Сліденко:
В контексті дискурсу, розпочатого суддею КСУ Стецюком П.Б., необхідно звернути увагу на якісну сторону експертних висновків. Звичайно, такий підхід корелює до проблем вже озвучених, зокрема автоматичного звернення за експертними висновками до вузів, незалежно від наявності фахівців відповідно до актуальної проблематики. Через це КСУ отримує абсолютно формальні відповіді, які тільки гальмують розгляд справи і не дають нічого нового в розумінні вирішення конкретної справи.
Належне експертне забезпечення КСУ, з огляду на сьогоднішні реалії, – це насправді проблема. Де коріння цієї проблеми, що потрібно змінити в механізмі взаємовідносин КСУ, кафедр конституційного права і окремих науковців?
Насамперед, навіщо потрібні взагалі експертні висновки? Про орган конституційного контролю говорять як про ареопаг, зважаючи на проблематику, яку він повинен вирішувати. Сьогодні Україна переживає перехідний етап творення держави та правової системи. Судді не мають належної підготовки через цілком об’єктивні причини, зокрема через відсутність історичних традицій у функціонуванні подібних органів. КСУ – це чи не єдина інституція, яка абсолютно нова для правової системи незалежної України. І тому йде пошук оптимальної моделі конституційного контролю з точки зору компетенції, способів формування, критеріїв відповідності для члену такого органу тощо.
Конституція закладає підвалини для функціонування правової системи в цілому. І спеціалістів такого «широкого» профілю навряд чи можна знайти. Тому звертання до науковців, профільних експертів є абсолютно природним.
Слід також зважати на конкретні історичні умови, в яких опинився КСУ. В Україні відбувається еволюційний перехід від радянської правової системи до принципово іншої, заснованої на західних канонах права. Який остаточний вигляд вона буде мати, поки що сказати важко, але очевидно, що ми знаходимося у стані транзиту.
Якщо проаналізувати експертні висновки, які надходили до КСУ з початку 2000-х років, то можна встановити несподівану тенденцію. Однією із перших таких справ була справа щодо строків перебування на посту Президента України, у якій експертні висновки дивовижним чином співпадали з тогочасними уподобаннями влади. Ситуація аналогічним чином повторювалася під час криз 2007 та 2010 років. Такий збіг обставин видається дивним, оскільки, як мінімум, існують різні наукові підходи, школи тощо. Важко уявити ситуацію, в якій експерти одночасно стали позитивістами або прихильниками природного права. Істина завжди десь посередині.
Думається, що в даному випадку ми маємо справу зі своєрідною сервильністю у науці. Причини такої „сервильності“ однозначно пояснити важко. Єдине, що можна сказати впевнено – радянське минуле та еволюційний спосіб трансформації, держави, соціуму та правової системи. Так звана «радянська школа права» і взагалі радянська правова система були правовими лише умовно. Західні дослідники завжди відносили її до квазіправових систем. Тому що існували певні елементи права, але в цілому не було якостей права, оскільки радянська правова система насамперед виконувала ідеологічну функцію.
Однак українська правова наука вже з початку свого формування, умовно з 1991 року, поступово трансформувалася. Поступова еволюція повинна була призвести до різності думок та підходів. З’явилося багато молодих вчених, які отримали освіту або в Україні, або на Заході. Але разом з тим їхні експертні думки не відрізняються у таких принципових моментах, або таких експертних думок взагалі немає.
Як діяти у такій ситуації? По-перше, що стосується самих експертних висновків і моделі співпраці КСУ з провідними науковцями України, які працюють у сфері конституційного права. Якщо науковець з відповідного фаху та кваліфікації працює у приватній установі, то не особливо думає про свою наукову кар’єру, він, звичайно, може відмовитися. Але фахівці з державних установ не можуть відмовитися по тій простій причині, що держава виділяє кошти на те, щоб ці кафедри, вузи співпрацювали в необхідній мірі з державними установами.
Питання експертних висновків в переважній більшості випадків неможливо унорматизувати, оскільки воно лежить у площині наукової етики. Все залежить від сумління судді та експерта: звертатися чи не звертатися; якщо звертатися – то до кого; надавати чи не надавати висновок, і в якій мірі він повинен відображати проблематику. Це проблема правової культури, яка виявляється, в тому числі, і в діяльності окремого судді КСУ.
Що стосується різних підходів до вирішення конкретної правової проблеми. Жодне питання з тих, які вирішуються КСУ, немає однозначного вирішення. Застосування телеологічного чи буквального підходів дозволяє отримати два принципово різних вирішення однієї і тієї самої проблеми. І цінність різних експертних думок полягає в тому, що вони дозволяють розкрити проблему з різних сторін. А суддям КСУ шляхом консенсусу знайти оптимальне її рішення.
Інший аспект проблеми – чи може відмовитися науковець від того, щоб дати експертний висновок. Важко уявити ситуацію, що, скажімо, у ФРН професор права відмовляється дати висновок у випадку звернення до нього судді Федерального Конституційного Суду. Очевидно, що в такому випадку його кар’єрі буде завдано непоправної шкоди.
Для науковця запит КСУ – це прояв поваги до його праці, це, насамперед, відзначення його заслуг. Експертний висновок – це завжди можливість заявити про себе як про спеціаліста, відстояти свою наукову позицію тощо. Тому хотілося б, щоб науковці в експертних висновках висловлювати власну думку, нехай вона буде відрізнятися від загальноприйнятної. Якраз у цьому такому підході і полягає вирішення переважної більшості проблем, які стоять перед КСУ.
- Суддя Конституційного Суду України, кандидат юридичних наук Наталя Шаптала:
Перш за все хочу б відреагувати на закиди щодо слабкої обґрунтованості рішень та висновків Конституційного Суду України і на його захист сказати таке.
По-перше, при прийнятті рішень Конституційний Суд України виходить з певних традицій, започаткованих суддями Конституційного Суду України попередніх каденцій. Немає фактично жодного рішення або висновку Конституційного Суду України, які б ми приймали, не досліджуючи те чи інше питання, яке хоча б дотично розглядалося в тому ж контексті.
По-друге, я можу частково погодитися, що така проблема існує. Рішення конституційних судів інших держав містять більше аргументації, а наші є меншими за обсягом, тому здаються менш виваженими.
На мою думку, на цю ситуацію впливає проблема незахищеності суддів Конституційного Суду України. На перший погляд, можливо здається, що це не має жодного стосунку до аргументації рішень, але це не так, оскільки існує пряма залежність. Коли Конституційний Суд починає розгляд справи, то проект рішення містить іноді до 30 аркушів, а остаточний варіант, як правило, дуже стислий. Це пояснюється тим, що зміст рішення повинен задовольнити якщо не 18, то принаймні більшість суддів КСУ, а також тим, що у суддів є певні побоювання щодо можливості їх звинувачень з боку тих державних установ, яким вони будуть «не подобатись». Якби судді були більш захищені, то вони могли б більш незалежно висловлювати свої думки в рішеннях і висновках.
Важливим, на мою думку, є й питання звернень суддів Конституційного Суду України до науковців за висновками. Ми дуже вдячні науковцям за ту велику роботу, яку вони проводять, і розуміємо, що, можливо, обтяжуємо їх. І хочеться, щоб усі знали, що навіть коли їхня позиція не збігається з позицією Конституційного Суду України, то це не означає, що Суд її не враховує і не використовує. Всі наукові висновки для нас дуже важливі, ми їх обов’язково досліджуємо, обговорюємо і використовуємо у своїй роботі. Насамкінець хочу щиро подякувати науковцям за їхню працю.
