ПРЕС-СЛУЖБА
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
(СЕКТОР ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНОЇ РОБОТИ)
01033, Київ, Жилянська, 14
тел. 238-10-80, 238-10-25
факс 287-36-16
Виступ судді Конституційного Суду України Миколи Мельника на XVII Конгресі Конференції європейських конституційних судів
(Батумі, Грузія, 30 червня 2017 року)
«У порядку дискусії хочу висловити короткі зауваження з приводу обговорюваних сьогодні питань.
На цьому конгресі багато говорилося про роль конституційних судів у визначенні, дотриманні, поширенні і впровадженні конституційних принципів. На мій погляд, ця роль вирішальною мірою залежить від декількох факторів, а саме від: 1) місця, яке де-факто конституційний суд займає в системі державної влади та яке визначається станом демократії; 2) ступеня реальної незалежності суду; 3) рівня його компетентності (професіоналізму суддів).
Ці три чинники пов'язані між собою, але перший з них є основним, адже саме місцем в системі влади визначається та роль, яку конституційний суд буде відігравати в державі і суспільстві. Від цього залежить, чи буде він обслуговувати політичну владу, знаходячи для своїх, по суті, політичних рішень юридичні аргументи, або буде приймати юридичні рішення на підставі конституційних принципів і цінностей. Тобто, питання полягає в тому, буде конституційний суд слугою політиків або стражем Конституції. Враховуючи це, роль конституційного суду в утвердженні демократії та верховенства права (зокрема, впровадженні конституційних принципів) може бути як позитивною, так і негативною.
Потрібно також чітко усвідомлювати те, що на нинішньому рівні розвитку суспільства і держави таке явище, як узурпація державної влади, є неможливим без участі конституційного суду, його рішень, які лише зовні легітимізують неконституційне захоплення влади. Конституційний суд конкретної держави також може сприяти порушенню засад світового правопорядку, якщо він прийматиме рішення, ігноруючи принципи і норми міжнародного права. Наслідком таких рішень може бути зміна конституційного ладу іншої держави, посягання на її незалежність, суверенітет і територіальну цілісність.
Сучасній історії європейського конституціоналізму такі випадки відомі. Зокрема, я маю на увазі рішення Конституційного суду Російської Федерації від 19 березня 2014 року, у якому визнано, що договір між Російською Федерацією і так званою Республікою Крим, що знаходиться на території суверенної України, є міжнародним договором, а так звана Республіка Крим має міжнародну правосуб'єктність.
Важливо відзначити, що Конституційний суд Російської Федерації формально відіграє вирішальну роль у процесі приєднання до Росії іноземних територій. За законодавством цієї країни договір про вступ до її складу нового суб'єкта може бути ратифікований тільки після прийняття її Конституційним судом рішення про відповідність такого договору Конституції Російської Федерації.
Таким чином, без постанови Конституційного суду РФ від 19 березня 2014 року неможливо було б юридично оформити і виконати «політичне волевиявлення» про «прийняття» «Республіки Крим» до складу Російської Федерації. Прийнявши зазначену постанову, Конституційний суд РФ зіграв ключову роль у юридичному виправданні анексії Росією українського Криму. При чому справу про відповідність вказаного «договору» Конституції Російської Федерації він розглянув за один день (а точніше – за одну ніч оскільки так званий договір між «Республікою Крим» і Російською Федерацією було підписано 18 березня 2014 року, а свою постанову Конституційний суд РФ оголосив 19 березня 2014 року.
На Конгресі йшлося про те, що конституційні суди від політичних органів відрізняються, зокрема, тим, що конституційним судам потрібно набагато більше часу для прийняття юридично виваженого рішення тому, що воно повинне ґрунтуватися на експліцитних (писаних) і імпліцитних (неписаних) конституційних принципах. У випадку з прийняттям Конституційним судом РФ зазначеної постанови такої відмінності не спостерігалося, а спостерігалося грубе ігнорування всіх норм міжнародного права і конституційних принципів, адже жодна європейська Конституція не допускає і не виправдовує протиправного захоплення іншої держави або частини її території.
Протиправність анексії Російською Федерацією Криму визнана ООН, Радою Європи, в т.ч. ПАРЄ і Венеціанською комісією.
Тому до обговорюваних на цьому конгресі проблем щодо впровадження в життя конституційних принципів можна підходити чисто теоретично (взагалі) і тоді все на європейському континенті буде виглядати чудово. А можна – на підставі реальної конституційної практики з урахуванням таких рішень, як зазначена постанова Конституційного суду РФ, яка «освятила» анексію Криму. І тоді у членів Конференції європейських конституційних судів при всій європейській толерантності повинно виникнути закономірне питання, чи можуть бути в сучасній демократичній і правовій Європі такі конституційні суди? А це питання, як ви розумієте, є питанням принципу, яке необхідно розглядати в контексті статті 6 Статуту Конференції європейських конституційних судів, що передбачає можливість входження до складу Конференції тільки конституційних судів, які здійснюють свою судову діяльність незалежно відповідно до основних принципів демократії та правової держави, а також прав людини».
