«ЮРИДИЧЕСКАЯ ПРАКТИКА», 5 березня 2019 р.
ОБНОВЛЕНИЕ ДРАЙВЕРОВ
«Хотелось бы, чтоб и работники Секретариата Конституционного Суда воспринимали новое видение прав человека, становились драйвером внутреннего обновления суда» — Председатель КСУ Станислав Шевчук
В большинстве случаев Конституционный Суд Украины (КСУ) воспринимается как некий недостижимый, можно даже сказать, оторванный от повседневной жизни институт. Возможно, причина в монументальности здания, в котором расположен суд, а быть может — в непонятности для граждан функций, которые КСУ выполняет. Но КСУ может и готов стать оплотом справедливости, для этого необходимо, чтобы общество (прежде всего юристы) стало лучше понимать задачи КСУ и использовать его потенциал в своей повседневной работе.
Станислав ШЕВЧУК: «Секретариат должен идти с судьями в одном направлений,
поддерживать идеи конституционализма как ценности демократического общества»
О миссии КСУ и о вопросах, которые приходится решать на пути к ее выполнению, мы говорили с Председателем КСУ Станиславом Шевчуком.
— Станіславе Володимировичу, що для вас є мірилом ефективності роботи КСУ? Чи можна ним вважати ті 17 рішень та висновків, які було ухвалено судом?
— Звісно, на першому місці стоїть судова статистика, показники якої дають інформацію про кількість ухвалених рішень. Минулого року нам вдалося затвердити остаточні рішення у 13 справах і ще надати чотири висновки, тобто ухвалити 17 документів. За кількістю цей показник сумірний з аналогічним показником за попередні три роки. Певна річ, до рекордного показника 2009 року, коли КСУ ухвалив 36 рішень, ще далеко, але все ж таки наприкінці 2017 року нам вдалося подолати кризу, яка була в діяльності КСУ, тому маємо зростання показників розгляду справ у 2018 році.
Окрім того, ми розпочали розгляд справ за конституційними скаргами громадян, яких за цей час нам надійшло понад 1200. У більшості випадків їх розгляд завершено відмовою у відкритті провадження колегією (з трьох суддів) або сенатом (дев’ять суддів), проте це теж остаточні рішення, які не варто не включати до фінальної статистики.
Та не меншу, а на моє переконання, більшу вагу має якість ухвалених рішень, і у цій частині трендом 2018 року стало посилення мотивації судових рішень: вони перестали бути формальними, зведеними до цитування норм. Ми намагаємося не просто вказати норму, на яку посилаємося, а дати пояснення її змісту, сформувати принцип, тобто як ми її сприймаємо в аспекті питання, яке порушено перед КСУ.
— Наведіть приклади правильної мотивації рішення КСУ.
— Наприклад, у рішенні про слідчих органів пенітенціарної служби (№ З-р/2018) Суд сформулював концепцію позитивного обов’язку держави, яка полягає в тому, що стаття 27 Конституції України встановлює не тільки негативний обов’язок держави утримуватися від певних дій, а й позитивний — вчиняти дії, направлені на захист прав і свобод. Тобто держава повинна встановлювати якісь запобіжники, щоб мінімізувати порушення прав людини. Цього не записано в Конституції безпосередньо, але ми це знайшли через аналіз заборони катування.
І такими принципами в мотивації насичене кожне рішення, ухвалене у 2018 році.
— Зараз на розгляді КСУ є чимало справ щодо конституційності норм законів, якими визначається нинішній політичний, конституційний та суспільний уклад, це закони, які «витікають» з Революції гідності. Чи може КСУ взагалі інспектувати норми, ухвалення яких є політично вмотивованим?
— Якщо питання є явно політичним, то ми відмовляємося від своєї юрисдикції, залишаючи за собою справи за юридичним критерієм. Ці підходи викладені, зокрема, у наших рішеннях, перш за все в ухвалах про відмову у відкритті провадження у справах, у яких на інспекцію КСУ було скеровано політичні норми.
Справи, які ми розглядаємо, стосуються юридичних питань, і мотивація в них виключно юридична. Хоча, погоджуся, не завжди вдається чітко відмежувати політику від права, адже конституційне право найбільш близьке до політики.
— Проте ви відкрили провадження у справах щодо положення норм законів про люстрацію. Вони вже чотири роки перебувають на розгляді КСУ, тож коли варто очікувати остаточного рішення?
— Справи про люстрацію, про електронні декларації активістів, про ліквідацію Верховного Суду України постійно на порядку денному КСУ. Вони обговорюються у закритій частині, коли судді якраз випрацьовують мотивацію для свого рішення, осмислюють норми, критерії та принципи, їх правильне застосування і відповідно доходять висновку. Проте для ухвалення рішення необхідно десять голосів, тобто щоб саме таке розуміння, яке записується у рішенні КСУ, було сприйнято більшістю суддів.
— Уже два роки діє новий інститут конституційної скарги, передбачений Конституцією України, проте й досі немає жодного рішення у справах за такими скаргами. Чому немає рішень, коли вони можуть з 'явитися? Адже це питання не конкретних осіб, а спроможності КСУ реально утверджувати справедливість для громадян.
— Конституційна скарга є революційним інструментом, адже конституційні права повинні бути не тільки писаними, а й реально забезпеченими. Саме через конституційну скаргу можна досягти прямої дії норм Конституції України.
Наразі на розгляді КСУ понад 40 відкритих проваджень за конституційними скаргами із 1200, які надійшли на розгляд суду.
За правилами роботи КСУ, конституційні скарги, як і подання, розподіляються між суддями автоматично, в алфавітному порядку. Суддя одноособово вивчає справу, складає висновок, а потім колегія з трьох суддів ухвалює рішення про відкриття провадження або про відмову. Колегія може ухвалити рішення про відмову у відкритті тільки одноголосно. Якщо хоча б один з колегії суддів висловлюється проти, вирішення питання про відкриття передається до сенату.
Щодо розгляду справ за конституційними скаргами, то рішення у них ухвалюватимуть сенати, тобто дев’ять суддів, з яких за фінальне рішення мають проголосувати принаймні шестеро. Якщо, звісно, сенат не відмовиться від своєї юрисдикції на користь Великої Палати КСУ.
— Проблема забезпечення справедливості КСУ — у відсутності механізму спонукання до виконання рішення. Наприклад, у питанні про психіатричну допомогу КСУ доводилося двічі ухвалювати фактично ідентичне рішення…
— Справді, є проблема, хоча обов’язковість рішень КСУ є вимогою закону. Власне, що робити, коли одну неконституційну норму змінюють на іншу, ми продемонстрували у згаданому вами рішенні — знову вказали парламенту, що треба змінити норму, і в мотиваційній частині вказали як.
Окрім того, ми можемо у своїх рішеннях надавати рекомендації парламенту, встановлювати відстрочення у набутті чинності рішенням КСУ, щоб не провокувати прогалин у законодавстві, або відновлювати дію норм, які відповідали конституції, а потім були змінені на неконституційні.
Наприклад, коли ми визнавали неконституційним Закон України «Про всеукраїнський референдум», ми це зробили з формальної підстави — через суттєві порушення процедури, проте у мотивувальній частині зробили аналіз його положень, вказавши, що закладені цим законом правила не відповідають Конституції України, зокрема, йшлося про право народу змінити Конституцію в обхід конституційної процедури внесення змін.
А у рішенні про суддівську винагороду ми відновили дію не попередньої, а первісної редакції норми щодо розмірів винагороди, адже всі наступні зміни, направлені на зниження рівня гарантій незалежності суддів, є неконституційними.
— Цей склад суду за свою каденцію надав більше висновків щодо законопроектів про внесення змін до Конституції України, ніж інші. Але все ж таки залишається відкритим ключове питання для таких змін — щодо воєнного стану та фактичних військових дій. Чи можна до вирішення цього питання підходити формально?
— Це дуже дискусійне питання, тому зрозуміло, що до наших висновків завжди судді викладають окремі думки. Вони відкриті, аргументи в них заслуговують на увагу. Моя позиція також викладена в окремій думці ще до першого нашого висновку, ухваленого після 2014 року. Оскільки війна ведеться гібридна, то й до цього правового питання треба застосовувати змішаний підхід, аналізувати, як з воєнними подіями пов’язані пропоновані зміни. Так, справді, під час воєнного стану змінювати Конституцію не можна, але це правило не може перешкоджати демократичним змінам у країні. Наприклад, судовій реформі чи вступу до НАТО, адже саме цього й хоче досягнути агресор, який розв’язав цю війну.
Тому, якщо зміни Конституції України не стосуються питань оборони, територіального устрою, суверенітету, то наявність фактичних воєнних дій без введення воєнного стану не може ставати на заваді розвитку українського суспільства.
— Наразі, зокрема, завдяки вашій особистій позиції КСУ здобуває авторитет за кордоном. Які сьогодні світові тенденції конституціоналізму існують і які ризики є для конституційних судів, що стають «надто незалежними»? Ось, наприклад, як було в Польщі.
— Конституціоналізм розвивається, усі прагнуть до того, щоб конституційне право стало прикладним, використовувалося хоча б юристами, а в ідеалі — усіма громадянами в повсякденному житті. Але самі рішення конституційних судів дедалі більше нагадують наукові роботи, які сягають до 90 сторінок: у них містяться і посилання на джерела права, і аналіз усіх норм, які застосовуються до правовідносин, із поясненням правильного їх застосування. Фактично вони вже є синтезом англосаксонської та континентальної систем права.
Щодо політичних загроз, то загрозою для конституційних судів сьогодні є політичний популізм, у тому числі спрощення юридичної матерії та спроби використання конституційних судів у політичній боротьбі. Проте це для нас не нове. Ми повинні бути незалежними, і сьогодні ми є такими.
Зворотним боком незалежності суду є його відповідальність. І звісно, суди, які є найслабшою з гілок влади, бо не мають політичного впливу й підтримки, можуть стати жертвою політичних інтересів. Проте це не повинно зупиняти конституційні суди від ухвалення справедливих рішень, адже саме на них базується авторитет суду. І він може бути дуже легко порушений, щойно до влади прийде авторитарний режим або суд почне обслуговувати політичні інтереси.
Станіслав Шевчук: «Ніщо не повинно зупиняти конституційні суди від ухвалення
справедливих рішень, адже саме на них базується авторитет суду»
— Які досягнення КСУ тішать вас як голову Суду і які плани маєте на майбутнє?
— Приємно, що за минулий рік не було негативних повідомлень у ЗМІ, не було протестів перед Судом... Також я відчуваю зміну у ставленні політичних керманичів, які починають усвідомлювати, що КСУ повинен бути незалежним. Тішить те, що у преамбулі Конституції України у нас тепер зазначено про європейську ідентичність українського народу.
Також ми стаємо дедалі більш відкритими. Я як голова Суду максимально відкритий для ЗМІ, для коментарів. На це я орієнтую і колег-суддів, і працівників Секретаріату КСУ. У нас працюють спеціалісти з досвідом, які звикли до більш закритого режиму, проте сьогодні світ змінився, суд, судді змінилися, вони задали тон до змін, і Секретаріат має підтягуватися у цьому компоненті до суддів. Бути драйвером змін — це моя мрія.
Адже ми міняємо сприйняття конституційного права — воно не якесь сумне і недосяжне для розуміння й використання, а живе і прикладне. Це дуже важлива та цікава галузь. І це розуміння треба прищепити тут, в Україні, спочатку на рівні Секретаріату, а потім і загалом у суспільстві.
Хотілося б, щоб працівники Секретаріату Суду розвивалися разом із суддями, рухалися з нами в одному напрямку, щоб кожен з нас не боявся змін, був впевнений, що йому нічого не загрожує, якщо він обстоює конституційні принципи. Треба просто шанувати Конституцію.
(Бесіду вела Ірина Гончар, «Юридическая практика»)
