ІСТОРІЯ ВУЛИЦІ ЖИЛЯНСЬКОЇ
Історія вулиці Жилянської, на якій розташована будівля Конституційного Суду України, сягає давнини. Існують декілька версій походження назви вулиці. Вважають, що вулиця Жилянська завдячує своєю назвою язичницькій богині печалі Желі (Жалі) або ж річці Желань, що колись протікала тут. За переказами, мандрівники називали її „желанною“. У письмових джерелах ХІІ століття Желань згадується вже як село, що належало Софіївському монастирю. На цій території виявлено рештки курганів скіфського періоду та пам'ятки архітектури Київської Русі. Згідно з іншою версією назва вулиці Жилянської походить від часів появи тут у ХVІІ столітті нових переселенців, коли місцевість стала облаштованою і набула „жилого“ характеру.
Будівництво на вулиці Жилянській розпочалося у 30-х роках ХVІІІ століття, офіційний рік початку забудови – 1834-й.
У 1926 році Жилянську було перейменовано на вулицю Жаданівського на честь учасника революції 1905-1907 років і громадянської війни Б.П. Жаданівського (1885-1918). Тільки 1993 року вулиці було повернуто її історичну назву.
У повоєнний час на вулиці Жилянській були розташовані виключно виробничі підприємства і заводи: „Транссигнал“, „Ленінська кузня“, молокозавод, швейна фабрика ім. М.Горького, працювали також артілі, склади тощо.
Цікавою є історія будинків, які зводилися на Жилянській, 14. Відомо, що з 1870-х років розташована тут садиба належала надвірному раднику М.Г.Короткевичу. У 1894 році садибу придбала М.В.Гудим-Левкович,нащадок давнього українського дворянського роду. Згідно з описом майна 1894 року на червоній лінії вулиці стояв двоповерховий будинок змішаної конструкції (нижній поверх – цегляний, верхній – дерев’яний, обкладений цеглою). Ділянка мала 350 квадратних сажнів. Останніми домовласниками були М.М.Колеснікова та О.О.Максимова, які придбали ділянку 1909 року і не змінили її забудови.
Розташована неподалік садиба на Жилянській, 16 у 1848-1877 роках належала міщанину М.Г.Богуну. З 1881 року тут був дерев’яний одноповерховий будинок, а в дворі містився дерев’яний флігель.
Будівля на Жилянській, 18, що знаходилася на перетині з сучасною вулицею Горького, у середині ХІХ століття належала подружжю Калашникових.
Цікаво, що в дореволюційні роки спеціальним указом київської влади було дозволено 
насаджувати невеликі палісадники біля вікон перших поверхів будинків для покращення благоустрою району.
У 1969 році постало питання про знесення старих будівель по вулиці Горького та Жилянській, визнаних аварійними. Їх знесли у 1980-х роках.
Будівля Конституційного Суду України розташована на місці трьох означених садиб.
Проект споруди розробив авторський колектив під керівництвом київського архітектора М.Левандовського. Робота над проектом адміністративної будівлі розпочалася ще 1980 року, а будівництво –1985-го. Спочатку планувалося звести інженерно-лабораторний комплекс науково-виробничого об’єднання „Міськсистемотехніка“, а після створення у 1996 році Конституційного Суду України цей об’єкт, будівництво якого тривалий час не велося через відсутність замовника, було передано єдиному органу конституційної юрисдикції в Україні. Роботи зі спорудження будівлі завершено 2001 року.
Споруду становлять різновисокі симетричні об’єми.
Основний десятиповерховий кутовий об’єм має вигляд розгорнутої книги і завершується аттиковим поверхом. Бічні три- та чотириповерхові крила видовжені по лінії вулиць Жилянська і Горького. Подіумна наріжна частина також три- та чотириповерхова. Центральний внутрішній об’єм подіуму завершений у скляній формі, крізь яку денне світло наповнює зал засідань.
Загальна площа приміщення становить близько 14 тисяч квадратних метрів. Будинок оздоблено сірим і білим штучним та природним гранітом, фасади облицьовано керамічною плиткою. Важливо, що для оздоблення будинку використано матеріали лише вітчизняного походження і виробництва.
У приміщенні Конституційного Суду України найцікавішими щодо архітектури є зал судових засідань з балконами для преси загальною площею майже 350 квадратних метрів, нарадча кімната, зал для прийому іноземних делегацій, прес-центр на 55 місць, бібліотечний комплекс, приміщення архіву документів з терміном зберігання 100 років на 100 тисяч одиниць.
2011 року облаштовано внутрішній двір і з нагоди 15-ї річниці заснування Конституційного Суду України тут розбито сквер.
*Архівні фото з книги В.Галайби „Фотоспомин. Київ, якого немає“, 2000 р.
