СУДОВО-ЮРИДИЧНА ГАЗЕТА, 19 липня 2023 р.
Можливість короткочасних виїздів засудженим за межі виправних і виховних колоній: КСУ перевірить конституційність законодавчих приписів
Автор звернувся до КСУ з клопотанням визнати такими, що не відповідають частині першій статті 3, частині першій статті 9, статті 23, частині другій статті 24, частинам першій, другій статті 28, другому реченню частини другої статті 51 КУ, окремі приписи частини першої статті 111 Кримінально-виконавчого кодексу України від 11 липня 2003 року № 1129–ІV.
Конституційний Суд України перевірить конституційність законодавчих приписів, якими встановлено можливість короткочасних виїздів засудженим за межі виправних і виховних колоній.
Другий сенат Суду 19 липня 2023 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглянув справу за конституційною скаргою Лужинецького Анатолія Олександровича щодо відповідності Конституції України окремих приписів частини першої статті 111 Кримінально-виконавчого кодексу України від 11 липня 2003 року № 1129–ІV (далі – Кодекс).
«Суддя-доповідач у цій справі Віктор Городовенко зазначив, що суб’єкт права на конституційну скаргу звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають частині першій статті 3, частині першій статті 9, статті 23, частині другій статті 24, частинам першій, другій статті 28, другому реченню частини другої статті 51 Конституції України, окремі приписи частини першої статті 111 Кодексу.
Відповідно до оспорюваних приписів Кодексу засудженим, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і дільницях соціальної реабілітації виправних колоній середнього рівня безпеки та виховних колоніях, дозволяються короткочасні виїзди за межі колонії на території України на строк не більше семи діб, не включаючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці (не більше трьох діб), у зв’язку з винятковими особистими обставинами, зокрема „смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого“.
Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається, що Анатолій Лужинецький, який засуджений до довічного позбавлення волі і відбуває покарання в установі виконання покарань, звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про надання йому дозволу на короткочасний виїзд за межі виправної колонії. Обґрунтовуючи це клопотання, заявник, зокрема зазначав, що він перебуває під вартою 24 роки, за системою оцінки ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення у нього мінімальний ризик, має заохочення від адміністрації установи, свідоцтва про реєстрацію авторських прав, у нього відсутні небезпечні схильності, а його мати має тяжкі проблеми зі здоров’ям.
Суд першої інстанції ухвалою, залишеною без змін судом апеляційної інстанції, відмовив Анатолію Лужинецькому у задоволенні клопотання. Застосувавши частину першу статті 111 Кодексу, суд апеляційної інстанції наголосив, що законодавством України не передбачено можливість надання відпустки особам, які засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі і відбувають покарання в установах суворого режиму, а також погодився з висновком суду першої інстанції про те, що визначені законом підстави для надання відпустки зазначеній категорії осіб відсутні.
Суд касаційної інстанції відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Анатолія Лужинецького, оскільки цю скаргу подано на судові рішення, які не підлягають оскарженню в касаційному порядку.
Автор клопотання вважає, що внаслідок застосування судами частини першої статті 111 Кодексу зазнали порушення його „права і обов’язки“, а саме: „право на повагу до людської гідності в ув’язці із правом на виправлення, правом на визнання доведеності особою свого виправлення та правом на короткочасні виїзди“, „право на визнання доведеності особою свого виправлення в ув’язці із правом на виправлення“, „право на короткочасні виїзди“, „право на відсутність дискримінації за правовим статусом шляхом ігнорування доведеності особою свого виправлення“, обов’язок „повнолітнього сина піклуватися про свою непрацездатну матір, тяжка хвороба якої загрожує її життю“.
Конституційний Суд України дослідив матеріали справи на відкритій частині та перейшов до закритої частини для ухвалення рішення». СЮГ
