4.4.6.2. Внаслідок Чорнобильської катастрофи

№№ …, 6/18, 1(II)/19, 1-р(ІІ)/21, 7-р(І)/2023,  2-р(ІI)/2024, 2-р(ІI)/24,  4-р(І)/2024

Зважаючи на сутність статті 16 Конституції України, Конституційний Суд України вважає, що закріплення передбаченого у ній обов’язку держави у розділі І „Загальні засади“ Конституції України вказує на засадничий характер цього обов’язку та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв’язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків.
     Встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов’язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов’язку.
     ...
     Скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов’язку держави, передбаченому у статті 16 Основного Закону України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України.
     (абзаци перший, другий, п’ятий пункту 4 мотивувальної частини)

Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов’язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
     (абзац другий пункту 7 мотивувальної частини)

Рішення Великої палати Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 2–7, 12 та 14 пункту 4 розділу І Закону України „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України“ від 28 грудня 2014 року № 76–VIII від 17 липня 2018 року № 6-р/2018

 

Конституційний Суд України вважає за необхідне зауважити, що положення статті 16 Основного Закону України зобов’язують державу нести відповідальність за впровадження системи заходів щодо розв’язання проблем, пов’язаних із забезпеченням захисту прав, інтересів, гарантій, наданих особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
     Конституційний Суд України зазначає, що необхідність забезпечення належного рівня соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, зумовлена обмеженнями, ризиками, втратами, яких зазнали вони та члени їх сімей. В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі № 796 передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб – комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій. Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров’я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов’язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.
     …
     Рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, має бути таким, щоб забезпечувати їм гідне життя, і не повинен залежати від майнового стану їх сімей. Обмеження чи скасування пільг для осіб, на яких поширюється дія Закону № 796, без відповідної рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов’язань держави щодо забезпечення соціального захисту цієї категорії осіб. У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або запроваджені рівноцінні чи більш сприятливі умови соціального захисту.

(абзаци перший, другий, четвертий пункту 6 мотивувальної частини)
     Рішення Великої палати Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 2–7, 12 та 14 пункту 4 розділу І Закону України „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України“ від 28 грудня 2014 року № 76–VIII від 17 липня 2018 року № 6-р/2018

 

Конституційний Суд України зазначає, що аналіз положень статей 16, 17 Конституції України дає підстави для висновку, що особи, які під час проходження військової служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту. За Конституцією України посилений соціальний захист вказаних категорій осіб вимагає від держави виконання обов’язку визначати такий обсяг їх соціального забезпечення, який гарантуватиме їм гідні умови життя, а також повне відшкодування заподіяної шкоди.
     (абзац дванадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини)

Конституційний Суд України виходить із того, що на конституційному рівні визначені гарантії соціального захисту громадян, які перебувають на службі в органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, тобто виконують військовий обов’язок, а також осіб, які втратили здоров’я внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та потребують його відновлення, постійної медичної допомоги й соціального захисту з боку держави. Держава може встановлювати певні відмінності щодо рівня соціального захисту вказаних категорій осіб, однак визначені законом відмінності не повинні: допускати жодних невиправданих винятків із конституційного принципу рівності, містити ознак дискримінації при реалізації зазначеними особами права на соціальний захист та порушувати сутність права на соціальний захист, а обґрунтування механізму нарахування соціальних виплат має відбуватись із урахуванням критеріїв пропорційності та справедливості.
     (абзац вісімнадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційними скаргами Скрипки Анатолія Володимировича та Бобиря Олексія Яковича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 59 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019

 

У зв’язку з цим Конституційний Суд України зазначає, що покладення Конституцією України на державу обов’язку захищати осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вказує на особливий статус таких осіб у контексті їх соціального захисту та охорони здоров’я, а відтак – обумовлює посилений їх соціальний захист.
     (абзац одинадцятий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини)

<…> приписи статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв’язку зобов’язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причиновий зв’язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров’ю.
     Конституційний Суд України виходить із того, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.
     (абзаци двадцятий, двадцять перший підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини)

Конституційний Суд України наголошує, що відповідно до статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв’язку на державу покладено позитивний обов’язок забезпечити особам з інвалідністю з числа осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, посилений соціальний захист. Позитивний обов’язок держави у цьому разі, по суті, вимагає від неї вжити заходів підтримчої дії (affirmative action) з огляду на те, що йдеться про обов’язок захисту державою однієї з найуразливіших верств населення, яка того потребує.
     (абзац сьомий підпункту 2.5.1 підпункту 2.5 пункту 2 мотивувальної частини)

<…> Конституційний Суд України зазначає, що Чорнобильська катастрофа – найбільша у світі за всю історію ядерної енергетики екологічна катастрофа техногенного характеру за кількістю загиблих, потерпілих від її наслідків осіб, масштабами радіоактивного забруднення територій насамперед в Україні. Особливо руйнівного впливу Чорнобильської катастрофи на життя, фізичне й психологічне здоров’я зазнали учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілі від Чорнобильської катастрофи, яким унаслідок цієї катастрофи встановлено інвалідність (у тому числі й діти з інвалідністю).
     Конституційний Суд України наголошує, що з приписів статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв’язку випливають не лише зобов’язання держави перед постраждалими внаслідок Чорнобильської катастрофи громадянами України, а й гарантії щодо цієї категорії громадян. Ураховуючи наведене, а також з огляду на особливий статус постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи громадян України, який випливає зі змісту статті 16 Конституції України, Конституційний Суд України вважає, що держава має відшкодувати шкоду громадянам України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796–XII, завдану їм внаслідок дії частини третьої статті 54 Закону № 796–XII у редакції Закону № 76–VIII.
     (абзаци другий, третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)

На підставі викладеного та з метою реального поновлення у правах громадян України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796–XII, Конституційний Суд України вважає, що держава зобов’язана розробити порядок (юридичний механізм) відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії статті 54 Закону № 796–XII у редакції Закону № 76–VIII.
     (абзац другий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 7 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 у справі за конституційною скаргою громадянина України Дяченка Олександра Миколайовича та інших громадян України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 13 пункту 4 розділу І Закону України „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України“ від 28 грудня 2014 року № 76–VIII

 

Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України вважає, що соціальні зобов’язання держави перед громадянами, які втратили здоров’я внаслідок того, що держава свого часу зобов’язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС – катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища. Тому соціальні гарантії, зокрема й мінімальний рівень соціального захисту для цієї категорії осіб, має встановлювати законодавець. Кабінету Міністрів України як державному органу, уповноваженому розробляти проєкт закону про Державний бюджет України та забезпечувати виконання затвердженого законодавцем відповідного закону, належить визначати умови та порядок призначення встановлених законом мінімальних розмірів державної пенсії для зазначеної категорії осіб.

(абзац дев’ятий підпункту 2.5 пункту 2 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 7 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 у справі за конституційною скаргою громадянина України Дяченка Олександра Миколайовича та інших громадян України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 13 пункту 4 розділу І Закону України „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України“ від 28 грудня 2014 року № 76–VIII

 

Конституційний Суд України у своїх рішеннях у справах щодо соціального захисту виокремив певні категорії громадян України, для яких соціальні зобов’язання держави мають засадничий характер, до таких категорій належать, зокрема, громадяни, які … постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв’язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків (абзац перший пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018).

(Абзац перший підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 7-р(І)/2023 у справі за конституційною скаргою Костіни Миколи Васильовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Бюджетного кодексу України

 

<…> Конституційний Суд України наголошує на засадничому характері позитивного обов’язку держави перед громадянами України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та на потребі надання таким особам особливого статусу та забезпечення державою їм посиленого соціального захисту.

(Абзац шостий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 7-р(І)/2023 у справі за конституційною скаргою Костіни Миколи Васильовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Бюджетного кодексу України

 

<…> соціальні зобов’язання держави перед громадянами, які втратили здоров’я внаслідок того, що держава свого часу зобов’язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС – катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища.

(Перше речення абзацу дев’ятого підпункту 2.5.1 підпункту 2.5 пункту 2 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України від 7 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 у справі за конституційною скаргою громадянина України Дяченка Олександра Миколайовича та інших громадян України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 13 пункту 4 розділу І Закону України „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України“ від 28 грудня 2014 року № 76–VIII

     Див. також абзац третій підпункту 2.6.1 підпункту 2.6 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 7-р(І)/2023

 

Положення пункту 26 розділу VІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Кодексу в частині, за якою норми і положення статті 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, створює умови, за яких громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а саме особи, віднесені до категорії 1, та особи, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника, перебувають у стані невизначеності щодо розмірів виплат державної пенсії, що не відповідає вимозі юридичної визначеності (передбачуваності) – складовому елементу принципу верховенства права (правовладдя).
     Конституційний Суд України вважає, що встановлення положенням пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Кодексу іншого, ніж у статті 54 Закону № 796, законодавчого регулювання спричиняє юридичну невизначеність під час застосування вказаних норм Кодексу та Закону № 796, що позбавляє постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи осіб, віднесених до категорії 1, можливості бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях щодо виплати державної пенсії, оскільки вони залежать від фінансових можливостей держави, а це суперечить принципу верховенства права, встановленому частиною першою статті 8 Конституції України.

(Абзаци четвертий, п’ятий підпункту 2.6.1 підпункту 2.6 пункту 2 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 7-р(І)/2023 у справі за конституційною скаргою Костіни Миколи Васильовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Бюджетного кодексу України

 

 

 

<…> принципи соціальної держави та відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, що їх утілено в статтях 1, 3 Конституції України, належать до тих засадничих принципів, на яких засновано державу Україна.

(Підпункт 5.2 пункту 5 мотивувальної частини)

 

5.3. Приписи статті 3 Конституції України зобов’язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, щодо гарантій соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи…

(Підпункт 5.3 пункту 5 мотивувальної частини)

 

5.14. На підставі викладеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що запроваджене обмеження максимального розміру пенсії
(з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, призвело до порушення сутності конституційних гарантій щодо забезпечення соціального захисту цих осіб, що є порушенням зобов’язань держави, які випливають зі змісту
статей 3, 16, 50 Конституції України в їх взаємозв’язку.

Наведене свідчить про те, що приписи статті 2 Закону № 3668–VI,
першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796–XII, що обмежують максимальний розмір пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не відповідають статтям 1, 3, 16, частині третій статті 22,
частині першій статті 50 Конституції України.

(Підпункт 5.14 пункту 5 мотивувальної частини)

 

6. Із частини першої статті 8 Конституції України як імперативу правовладдя („в Україні визнається і діє принцип верховенства права“) випливає вимога юридичної визначеності. «Юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна додержувати взятих на себе зобов’язань щодо людей або виконувати їм обіцяне [принцип „правомірного сподівання“]» [Доповідь про правовладдя, схвалена Європейською Комісією „За демократію через право“ (Венеційська Комісія), CDL-AD(2011)003rev, § 48].

Складником принципу юридичної визначеності як вимоги правовладдя є принцип правомірних сподівань (legitimate expectations), який, за тлумаченням Венеційської Комісії, виражає ідею, що органи публічної влади повинні додержуватись не лише приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених [у  особи] сподівань; згідно  з доктриною правомірних сподівань – ті, хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинні відчувати краху надій щодо своїх правомірних сподівань [Спеціальне Дослідження Венеційської Комісії „Мірило правовладдя“, CDL-AD(2016)007, пункт ІІ.В.5.61].

У контексті цього конституційного провадження юридичну визначеність за доктриною правомірних сподівань слід розуміти як право особи розраховувати не лише на стабільність приписів актів права, чітке розуміння юридичних наслідків їх застосування, а також на послідовність законодавця в питаннях регулювання соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до їхнього юридичного статусу.

 (Пункт 6 мотивувальної частини)

 

6.3. Зважаючи на те, що пенсію Атаманчуку В.І. призначено відповідно до частини першої статті 54 Закону № 796–XII у редакції, яка не допускала
будь-якого обмеження максимального розміру пенсії, а приписом першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796–XII у редакції, чинній на час призначення пенсії, було гарантовано щорічне підвищення пенсії без обмеження її максимального розміру, суб’єкт права на конституційну скаргу мав усі підстави розраховувати на стабільність законодавства. Якраз відтоді в нього виникли правомірні сподівання, що право на встановлений йому рівень соціального захисту є гарантованим. Унаслідок подальших дій законодавця цю гарантію скасовано: Атаманчука В.І. позбавлено права на отримання пенсії без обмеження її максимального розміру, що становило втручання у право власності та спричинило виникнення у суб’єкта права на конституційну скаргу відчуття краху правомірних сподівань.

Наведене дає підстави вважати, що приписи статті 2 Закону № 3668–VI у частині вимог щодо обмеження максимального розміру пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи,  що на них поширюється дія Закону № 796–XII, першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796–XII суперечать вимогам частин першої, другої статті 8, частини першої статті 41 Конституції України.

(Підпункт 6.3 пункту 6 мотивувальної частини)

 

Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року № 2-р(ІI)/2024 у справі за конституційною скаргою Атаманчука Василя Івановича щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 2 Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ від 8 липня 2011 року
№ 3668–VI, першого речення частини третьої статті 67 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської            катастрофи“ від 28 лютого 1991 року № 796–XII (щодо гарантованого рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи)

 

<…> принципи соціальної держави та відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, що їх утілено в статтях 1, 3 Конституції України, належать до тих засадничих принципів, на яких засновано державу Україна.
     (Підпункт 5.2 пункту 5 мотивувальної частини)

5.3. Приписи статті 3 Конституції України зобов’язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, щодо гарантій соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи…
     (Підпункт 5.3 пункту 5 мотивувальної частини)

5.14. На підставі викладеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що запроваджене обмеження максимального розміру пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, призвело до порушення сутності конституційних гарантій щодо забезпечення соціального захисту цих осіб, що є порушенням зобов’язань держави, які випливають зі змісту статей 3, 16, 50 Конституції України в їх взаємозв’язку.
     Наведене свідчить про те, що приписи статті 2 Закону № 3668–VI, першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796–XII, що обмежують максимальний розмір пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не відповідають статтям 1, 3, 16, частині третій статті 22, частині першій статті 50 Конституції України.
     (Підпункт 5.14 пункту 5 мотивувальної частини)

6. Із частини першої статті 8 Конституції України як імперативу правовладдя („в Україні визнається і діє принцип верховенства права“) випливає вимога юридичної визначеності. «Юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна додержувати взятих на себе зобов’язань щодо людей або виконувати їм обіцяне [принцип „правомірного сподівання“]» [Доповідь про правовладдя, схвалена Європейською Комісією „За демократію через право“ (Венеційська Комісія), CDL-AD(2011)003rev, § 48].
     Складником принципу юридичної визначеності як вимоги правовладдя є принцип правомірних сподівань (legitimate expectations), який, за тлумаченням Венеційської Комісії, виражає ідею, що органи публічної влади повинні додержуватись не лише приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених [у особи] сподівань; згідно з доктриною правомірних сподівань – ті, хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинні відчувати краху надій щодо своїх правомірних сподівань [Спеціальне Дослідження Венеційської Комісії „Мірило правовладдя“, CDL-AD(2016)007, пункт ІІ.В.5.61].
     У контексті цього конституційного провадження юридичну визначеність за доктриною правомірних сподівань слід розуміти як право особи розраховувати не лише на стабільність приписів актів права, чітке розуміння юридичних наслідків їх застосування, а також на послідовність законодавця в питаннях регулювання соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до їхнього юридичного статусу.
     (Пункт 6 мотивувальної частини)

6.3. Зважаючи на те, що пенсію Атаманчуку В.І. призначено відповідно до частини першої статті 54 Закону № 796–XII у редакції, яка не допускала будь-якого обмеження максимального розміру пенсії, а приписом першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796–XII у редакції, чинній на час призначення пенсії, було гарантовано щорічне підвищення пенсії без обмеження її максимального розміру, суб’єкт права на конституційну скаргу мав усі підстави розраховувати на стабільність законодавства. Якраз відтоді в нього виникли правомірні сподівання, що право на встановлений йому рівень соціального захисту є гарантованим. Унаслідок подальших дій законодавця цю гарантію скасовано: Атаманчука В.І. позбавлено права на отримання пенсії без обмеження її максимального розміру, що становило втручання у право власності та спричинило виникнення у суб’єкта права на конституційну скаргу відчуття краху правомірних сподівань.
     Наведене дає підстави вважати, що приписи статті 2 Закону № 3668–VI у частині вимог щодо обмеження максимального розміру пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що на них поширюється дія Закону № 796–XII, першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796–XII суперечать вимогам частин першої, другої статті 8, частини першої статті 41 Конституції України.
     (Підпункт 6.3 пункту 6 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року № 2-р(ІI)/2024 у справі за конституційною скаргою Атаманчука Василя Івановича щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 2 Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ від 8 липня 2011 року № 3668–VI, першого речення частини третьої статті 67 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ від 28 лютого 1991 року № 796–XII (щодо гарантованого рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи)

 

Конституційний Суд України доходить висновку, що для громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на конституційному рівні встановлено особливі гарантії їх соціального захисту та відшкодування завданої шкоди їхньому життю та здоров’ю. Конституційно-правовий статус зазначеної категорії громадян обумовлено специфічним характером наслідків Чорнобильської катастрофи, подолання яких вимагає неухильного виконання державою свого обов’язку з відшкодування шкоди за завдані фізичні, моральні та матеріальні втрати особам, яким призначено пенсію за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи.

(Абзац сьомий пункту 3 мотивувальної частини)

 

<…> Верховна Рада України, змінюючи юридичний механізм регулювання мінімальних розмірів державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, діяла відповідно до частин першої, другої статті 22 Конституції України.

<…>

<…> Конституційний Суд України доходить висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров’я визнано найвищими соціальними цінностями.

(Абзаци третій, п’ятий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини)

 

Конституційний Суд України за результатом посутнього аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України, Рішення від 7 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 констатує, що Верховна Рада України Законом № 1584 повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині третій статті 54 Закону № 796 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796 у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“» від 6 червня 1996 року № 230/96–ВР.

<…>

<…> Конституційний Суд України дійшов висновку, що
частиною третьою статті 54 Закону № 796 вчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов’язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій  статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.

(Абзаци четвертий, шостий підпункту 4.5 пункту 4 мотивувальної частини)

 

Рішення Конституційного Суду України від 3 квітня 2024 року № 4-р(I)/2024 у справі за конституційними скаргами Водолагіна Сергія Миколайовича, Некрилова Володимира Вікторовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2
розділу І Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб“ від 29 червня 2021 року № 1584–ІХ, частини третьої статті 54 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ від 28 лютого 1991 року № 796–ХІІ

 

Конституційний Суд України доходить висновку, що для громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на конституційному рівні встановлено особливі гарантії їх соціального захисту та відшкодування завданої шкоди їхньому життю та здоров’ю. Конституційно-правовий статус зазначеної категорії громадян обумовлено специфічним характером наслідків Чорнобильської катастрофи, подолання яких вимагає неухильного виконання державою свого обов’язку з відшкодування шкоди за завдані фізичні, моральні та матеріальні втрати особам, яким призначено пенсію за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи.

(Абзац сьомий пункту 3 мотивувальної частини)

 

<…> Верховна Рада України, змінюючи юридичний механізм регулювання мінімальних розмірів державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, діяла відповідно до частин першої, другої статті 22 Конституції України.

<…>

<…> Конституційний Суд України доходить висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров’я визнано найвищими соціальними цінностями.

(Абзаци третій, п’ятий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини)

 

Конституційний Суд України за результатом посутнього аналізу
статей 3, 16, 50 Конституції України, Рішення від 7 квітня 2021 року
№ 1-р(II)/2021 констатує, що Верховна Рада України Законом № 1584 повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині третій статті 54 Закону № 796 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796 у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“» від 6 червня 1996 року № 230/96–ВР.

<…>

<…> Конституційний Суд України дійшов висновку, що
частиною третьою статті 54 Закону № 796 вчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов’язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій  статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.

(Абзаци четвертий, шостий підпункту 4.5 пункту 4 мотивувальної частини)

 

Рішення Конституційного Суду України від 3 квітня 2024 року № 4-р(I)/2024 у справі за конституційними скаргами Водолагіна Сергія Миколайовича, Некрилова Володимира Вікторовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2
розділу І Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб“ від 29 червня 2021 року № 1584–ІХ, частини третьої статті 54 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ від 28 лютого 1991 року № 796–ХІІ

Сайт розроблено за сприяння Координатора проектів ОБСЄ в Україні
© 2024 Конституційний Суд України