4.2. Усунення неузгодженості

2.1. Суб’єкт права на конституційне подання, аргументуючи свої твердження щодо неконституційності другого речення частини четвертої статті 54 Закону, дійшов висновку, що між Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), Конституцією України, „виборчими законами України“ та цим положенням Закону „існує колізія, яка повинна бути ліквідована на користь основоположного права судді як людини“.

Конституційний Суд України неодноразово наголошував, що відповідно до змісту Конституції України та Закону України „Про Конституційний Суд України“ питання внесення змін до нормативних актів, заповнення прогалин, усунення суперечностей і колізій між законами та іншими нормативними актами не є компетенцією Конституційного Суду України (ухвали Конституційного Суду України від 6 червня 2000 року № 39-у/2000,
від 27 грудня 2001 року № 47-у/2001, від 13 жовтня 2005 року № 39-у/2005,
від 30 листопада 2006 року № 14-у/2006, від 23 вересня 2008 року
№ 43-у/2008, від 3 березня 2009 року № 12-у/2009, ухвала Великої палати Конституційного Суду України від 29 серпня 2018 року № 50-у/2018).

(Підпункт 2.1 пункту 2 мотивувальної частини).

Ухвала Великої палати Конституційного Суду України від 27 червня 2023 року
№ 12-уп/2023 про закриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) другого речення частини четвертої статті 54, частини дев’ятої статті 56 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 2 червня 2016 року
№ 1402–VІІІ