Тихомиров О. О. Межі і обмеження інформаційних прав людини. Право і суспільство. 2023. № 1. С. 31-39.
Публікацію присвячено актуальній проблемі теорії і практики конституційного права – інституту внесення змін до конституції. Наголошено, що внесення змін і доповнень до конституції, а також спеціальний порядок її перегляду (підстави, процедура, особливості правотворчої техніки), який іноді узагальнено називають «конституційною реформою» або «конституційним процесом», залишаються одними із визначальних гарантій дієвості Конституції України і конституцій зарубіжних держав. Зазначено, що найважливішими питаннями внесення змін до конституцій є такі: а) легітимність підстав і суб’єктів, що ініціюють конституційну реформу, наділених повноваженнями вносити зміни до конституції; б) зміст конституційних змін і межа, за якою внесення змін до конституції докорінно змінює її принципи і зміст; в) особливості правових механізмів і процедур (моделей) внесення змін до конституцій, які, з одного боку, забезпечать легітимність оновлених конституцій, а з іншого – стануть правовим запобіжником «конституційного екстремізму», необґрунтованих і небезпечних для людини, суспільства і держави конституційних трансформацій. Зроблено висновок, що найважливішими питаннями внесення змін до конституцій є такі: легітимність підстав і суб’єктів, що ініціюють конституційну реформу, наділених повноваженнями вносити зміни до конституції; зміст конституційних змін і межа, за якою внесення змін до конституції докорінно змінює її принципи і зміст; особливості правових механізмів і процедур (моделей) внесення змін до конституції. На основі аналізу конституційних положень і відповідних правотворчих практик виокремлено основні та найпоширеніші моделі внесення змін до конституцій, а також проаналізовано механізм і процедури внесення змін до Конституції України та перспективи їх застосування.
