Рішення Другого сенату Федерального Конституційного Суду ФРН від 18 листопада 2020 року – 2 BvR 477/17 (Відповідальність держави на підставі розміщення збройних сил за кордоном)

Анотація

до Рішення Другого сенату Федерального Конституційного Суду ФРН

від 18 листопада 2020 року (Відповідальність держави на підставі розміщення збройних сил за кордоном)

– 2 BvR 477/17 -

I. Після падіння режиму талібів в Афганістані Рада Безпеки Організації Об'єднаних Націй заснувала Міжнародні сили сприяння безпеці (далі «МССБ») резолюцією від 20 грудня 2001 року. 22 грудня 2001 року німецький Бундестаг прийняв резолюцію щодо участі німецьких збройних сил у військах ISAF.
3 вересня 2009 року група бойовиків Талібану захопила дві цистерни з паливом у Кундузі. Коли відповідальний німецький полковник отримав інформацію про викрадення танкерів, він попросив повітряної підтримки двох бойових літаків США. Він отримав неодноразове підтвердження від інформатора, що біля танкерів перебували лише повстанці і жодного мирного населення. Після цього він віддав наказ скинути бомби, які знищили обидва танкери та вбили чи поранили багато людей, у тому числі цивільних.
Заявники є родичами загиблих під час вибуху. Вони подали позов проти Німеччини та вимагали компенсації за біль, страждання та збитки. У своєму рішенні від 6 жовтня 2016 року Федеральний суд відхилив апеляцію заявників з питань права. Зокрема, суд постановив, що фізичні особи не можуть вимагати відшкодування збитків з міжнародного права і що німецьке законодавство, яке регулює відповідальність за порушення службових обов’язків відповідно до § 839 Цивільного кодексу у поєднанні зі статтею 34 Основного закону, не застосовується до шкоди, заподіяної іноземним громадянам у контексті збройного розміщення німецьких збройних сил за кордоном. Крім того, суд визнав, що порушення службових обов’язків з боку відповідального полковника не було.
Заявники оскаржували відхилення цивільними судами, включаючи Федеральний суд, їхніх позовів про порушення службових обов’язків. Вони заявляють про порушення своїх основних прав, передбачених першим реченням статей 2.2 та 14 Основного Закону. Крім того, вони заявляють про порушення їх права бути заслуханим відповідно до статті 103.1 Основного Закону, а також на гарантії ефективного правового захисту відповідно до статті 19.4 або статті 20.3 Основного Закону.
II. На підставі наведених нижче міркувань Федеральний конституційний суд не прийняв конституційну скаргу до розгляду.

Переглянути текст