Внесення змін до конституції: доктрина та практика зарубіжних країн

Бєлов Д., Бєлова М., Внесення змін до конституції: доктрина та практика зарубіжних країн. Український часопис конституційного права. 2023. № 2. С. 19-25.

Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року, була до певної міри моделлю майбутнього та програмою дій. Це була Конституція оновленої України, що відбила поки що незначний пострадянський досвід конституційного будівництва. У зв’язку з цим не дивно, що в умовах мінливої конституційної практики Конституція України до кінця поточного десятиліття в певній мірі еволюціонувала в порівнянні зі зразком 1996 року. Таке становище виявилося неминучим з огляду адаптації Конституції до сучасної політико-правової дійсності. Конституція є актом тривалої дії, тому стабільність є її важливою рисою, що у свою чергу не означає незмінності конституції. Маючи на меті забезпечення стабільності української правової системи, законодавець з подальшого розвитку конституційної реформи не виключив можливості своєчасних конституційних змін відповідно до конкретних історичних умов розвитку українського суспільства та української держави. Відзначено, що розглядаючи процес розвитку будь-якої писаної конституції, зокрема Конституції України, важливо звернути увагу на ряд обставин, що дозволяють чітко побачити природу, зміст і практичне значення цього процесу. Адже важко не погодитися з думкою юристів XIX-XX ст. про те, що між формальною юридичною конституцією, з одного боку, і «живою» конституцією, з іншого боку, існують певні відмінності. Підбиваючи підсумки можливих моделей втілення конституційно-правової реформи в Україні, автори резюмують, що чи не єдиним найбільш дієвим способом її реалізації видається затвердження нової редакції Конституції органом представницької установчої влади. Ним можуть бути Конституційні або Законодавчі збори (Асамблея). Хоча, як відомо, у Конституції України не міститься будь-якої згадки про орган установчої влади та можливість схвалення ним змін до Конституції, зокрема – затвердження нової редакції Конституції України. Саме тому «легалізація» представницьких установчих зборів потребує внесення змін до Розділу XIII Конституції України в порядку, передбаченому цим самим розділом.

Переглянути текст