№№ 18/02, 5/04, 4/10, 10/19, 1/21, 1/23, 2(І)/26
Безоплатність користування шкільними підручниками в загальноосвітніх навчальних закладах, про що йдеться в конституційному поданні, безпосередньо не випливає з поняття "безоплатність освіти" (частина третя статті 53 Конституції України). Проте для учнів загальноосвітніх державних і комунальних навчальних закладів шкільні підручники мають бути доступними і надаватися їм у безоплатне користування, що є однією з державних гарантій щодо здобуття обов'язкової повної загальної середньої освіти.
За змістом чинного законодавства України про освіту повна загальна середня освіта здобувається передусім шляхом використання підручників як засобів реалізації навчально-виховних завдань, що постають перед загальноосвітніми навчальними закладами. Ефективність здобуття такої освіти залежить від забезпечення доступу учнів до шкільних підручників, оскільки їх наявність чи відсутність є важливим критерієм якості освіти.
<…> шкільний підручник є традиційним, інтегруючим та організуючим засобом засвоєння учнями знань. Гарантією здобуття обов'язкової повної загальної середньої освіти, її доступності і безоплатності в державних і комунальних навчальних закладах є забезпечення державою безоплатного надання учням у користування шкільних підручників.
<…> безоплатне користування шкільними підручниками є однією з державних гарантій здобуття обов'язкової повної загальної середньої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.
(абзаци п’ятий, шостий, восьмий, дванадцятий пункту 5 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Кабінету Міністрів України „Про внесення змін до Положення про загальноосвітній навчальний заклад“ від 2 лютого 2010 року Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень постанов Кабінету Міністрів України "Про встановлення плати за користування підручниками в загальноосвітніх школах", "Про внесення доповнення до Постанови Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1996 р. N 1031" та пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України "Про визнання такою, що втратила чинність, Постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 1998 р. N 1128" (справа про безоплатне користування шкільними підручниками) від 21 листопада 2002 року № 18-рп/2002
Щодо порушеного у конституційному поданні питання про збереження мережі дошкільних навчальних закладів, у тому числі недержавних і некомунальних, за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів, то, як вважає Конституційний Суд України, забезпечення доступності та безоплатності дошкільної освіти покладено на державу лише щодо навчальних закладів державної і комунальної форм власності (частина третя статті 53 Конституції України). Відповідно до частини другої статті 3 Закону України “Про дошкільну освіту” держава тільки сприяє розвиткові та збереженню мережі дошкільних навчальних закладів інших форм власності.
(абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини)
Конституційний Суд України вважає, що положення статті 53 Конституції України про забезпечення державою безоплатності вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах необхідно розглядати у контексті гарантованого Основним Законом України права на освіту та доступу громадян України до її здобуття в цих навчальних закладах на конкурсній основі. За змістом положень цієї статті здобуття вищої освіти не є обов’язковим. У Рішенні Конституційного Суду України від 21 листопада 2002 року № 18-рп/2002 саме з обов’язковістю повної загальної середньої освіти пов’язана її безоплатність.
(абзац перший пункту 7 мотивувальної частини)
В аспекті конституційного подання положення частини третьої статті 53 Конституції України “держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах” у контексті частин першої, другої, четвертої зазначеної статті необхідно розуміти так:
— доступність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту на принципах рівності, визначених статтею 24 Конституції України, означає, що нікому не може бути відмовлено у праві на освіту, і держава має створити можливості для реалізації цього права;
— безоплатність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту означає можливість здобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги визначених законодавством рівня, змісту, обсягу і в межах тих видів освіти, безоплатність яких передбачена частиною третьою статті 53 Конституції України.
Виходячи з положень частин другої, третьої статті 53 Конституції України, за якими повна загальна середня освіта є обов’язковою і безоплатною, витрати на забезпечення навчально-виховного процесу в державних і комунальних загальноосвітніх навчальних закладах здійснюються на нормативній основі за рахунок коштів відповідних бюджетів у повному обсязі.
Безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобути її відповідно до стандартів вищої освіти без внесення плати в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі (частина четверта статі 53 Конституції України) в межах обсягу підготовки фахівців для загальносуспільних потреб (державного замовлення).
(пункт 1 резолютивної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини третьої статті 53 Конституції України “держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах” (справа про доступність і безоплатність освіти) від 4 березня 2004 року № 5-рп/2004
Таким чином, в розвиток конституційних положень про статус української мови як державної та порядок застосування мов згаданими законами України встановлено одну з засад державної мовної політики в сфері освіти: навчальна і виховна робота в загальноосвітніх навчальних закладах здійснюється українською мовою, поряд з якою можуть застосовуватися та вивчатися мови національних меншин.
(абзац четвертий пункту 4 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Кабінету Міністрів України „Про внесення змін до Положення про загальноосвітній навчальний заклад“ від 2 лютого 2010 року № 4-рп/2010
Конституційний Суд України виходить із того, що застосування та функціонування державної мови в Україні нерозривно пов’язані з її вивченням, тобто з реалізацією кожною особою права на освіту.
(абзац другий пункту 4 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про освіту“ від 16 липня 2019 року № 10-р/2019
Конституція України зобов’язує державу в особі законодавчого органу гарантувати на рівні закону для вказаних категорій громадян право на навчання рідною мовою або на вивчення рідної мови, яке має реалізовуватися у державних і комунальних навчальних закладах чи через національні культурні товариства. Законодавець у законі може з урахуванням історичних особливостей, рівня розвитку суспільства, економічних можливостей держави уточнювати зміст та обсяг цього конституційного права, передбачати й інші форми його реалізації. Конституція України не містить застережень щодо повноважень законодавця деталізувати на рівні закону конституційне право громадян, які належать до національних меншин, на навчання рідною мовою чи на її вивчення.
Повноваження законодавця у частині закріплення на рівні законів правових механізмів реалізації конституційних прав не є абсолютними. Основний Закон України передбачає конституційні заборони, які обмежують можливість законодавчого органу приймати рішення, що ставили б під сумнів або нівелювали зміст конституційних прав і свобод.
(абзаци чотирнадцятий, п’ятнадцятий пункту 4 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про освіту“ від 16 липня 2019 року № 10-р/2019
Одним із елементів конституційного права на освіту Основний Закон України визначає право громадян, які належать до національних меншин, на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства. Тому конституційний припис, закріплений у частині п’ятій статті 53, визначає сутність змісту та обсяг права (як складової конституційного права на освіту) на навчання рідною мовою у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства чи на її вивчення у вказаних навчальних закладах або у національних культурних товариствах, яке гарантується на рівні закону.
(абзац сімнадцятий пункту 4 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про освіту“ від 16 липня 2019 року № 10-р/2019
<…> Мета освітнього процесу – не лише надати учневі/учениці академічних знань та вмінь, а й виховати в ньому/ній також повагу до національних цінностей тієї держави, в якій він/вона живе, до національних цінностей держави його/її походження та підготувати його/її до свідомого самостійного й повновартісного життя в суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру й громадянської злагоди. Свідоме самостійне й повновартісне життя в українському суспільстві не є можливим без знання державної мови, яка є мовою загального спілкування в суспільстві та мовою демократичної участі. <…> Україна, як і кожна інша держава, має право вибирати таку власну мовну модель освіти, яка найкраще забезпечує оволодіння державною мовою як символічним та інструментальним механізмом суспільного єднання.
(абзац одинадцятий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини)
<…> держава повноважна, установлюючи якнайсуворіші вимоги щодо повноцінного оволодіння державною мовою й одночасно забезпечуючи можливість здобувати освіту в рамках навчальної програми національних меншин, запроваджувати власну модель освіти; ця модель освіти має забезпечувати таку пропорцію застосування мови національної меншини та державної мови як мов навчання, коли, з одного боку, досягається мета збереження особами, що належать до національної меншини, своєї самобутності, а з другого – не завдається шкоди повноцінному оволодінню державною мовою задля задоволення потреб таких осіб повноцінно брати участь у суспільному житті та демократичних процесах. Тобто права осіб, що належать до національних меншин, щодо застосування своєї мови в рамках системи освіти підлягають реалізації не на шкоду оволодінню державною мовою або здобуттю освіти державною мовою.
(підпункт 4.4 пункту 4 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України від 14 липня 2021 року № 1-р/2021 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про забезпечення функціонування української мови як державної“
Із Рамкової конвенції не випливає право осіб, що належать до національних меншин, здобувати освіту лише рідною мовою. <…> Навчання державною мовою – найдієвіший спосіб, що забезпечує інтеграцію суспільства. А реалізація національними меншинами своїх прав не може бути спрямована на сегрегацію та загрожувати єдності суспільства. Крім того, володіючи державною мовою, особа має можливість порівнювати й критично оцінювати отримувану інформацію та якісно брати участь у політичному дискурсі, що є невіддільною частиною демократичного ладу держави, задекларованого в преамбулі Конституції України та визначеного її статтею 1. Отже, Конституційний Суд України вважає, що законодавче врегулювання, метою якого є утверджувати українську мову як державну, захищає також і демократичний лад нашої держави, а дібрані законодавцем засоби в рамках застосованого в Законі диференційованого підходу є домірними легітимній меті, що її переслідувано в Законі.
(підпункт 13.5 пункту 13 мотивувальної частини)
<…> сегрегаційний характер був властивий системі освіти також і в тих випадках, коли єдиною мовою навчання була інша, ніж російська, мова національної меншини. Унаслідок усього цього сформувалася асиметрія мовних знань. <…> будь-яка форма повернення до системи освіти, що має сегрегаційний характер, є недопустимою.
(підпункт 13.6 пункту 13 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України від 14 липня 2021 року № 1-р/2021 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про забезпечення функціонування української мови як державної“
Повна загальна середня освіта є обов’язковою (частина друга статті 53 Конституції України). Цим приписом на державу покладено позитивний обов’язок здійснювати відповідальну державну політику у сфері освіти.
(Абзац перший пункту 3 мотивувальної частини)
З огляду на потребу здійснення відповідальної державної політики у сфері освіти, забезпечення закладів освіти кваліфікованими педагогічними кадрами держава має створити такі умови праці в межах освітнього процесу, що стимулюватимуть до творчого виконання педагогічних функцій як досвідчених педагогічних працівників, так і тих, які тільки розпочали свою педагогічну діяльність. Лише підтримуючи оптимальний баланс у забезпеченні закладів освіти і молодими кваліфікованими, і досвідченими педагогічними працівниками, держава зможе виконати покладену на неї функцію організації ефективної системи освіти.
Саме тому держава має створити належні умови для всебічної, ґрунтовної підготовки молодих педагогічних працівників і для збереження наявного кадрового ресурсу досвідчених педагогічних працівників, зокрема тих, які незалежно від досягнення певного віку відповідають кваліфікаційним вимогам та здатні за станом фізичного і психічного здоров’я провадити педагогічну діяльність.
(Абзаци другий, третій пункту 4 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України від 14 липня 2021 року № 1-р/2021 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про забезпечення функціонування української мови як державної“
<…> не можна вважати домірними умови договору (контракту), які: покладають на здобувача освіти відповідальність за невиконання зобов’язань незалежно від причин такого невиконання; не передбачають можливості звільнення від відповідальності у разі порушення договору (контракту) закладом вищої освіти; установлюють автоматичні та непропорційні санкції (відрахування, штрафи, стягнення повної вартості навчання) без урахування фактичних обставин.
(абзац шостий пункту 3 мотивувальної частини)
Автономія закладу вищої освіти зумовлює потребу такої самоорганізації та саморегулювання, які є відкритими до критики, служать громадському інтересові, установленню істини стосовно викликів, що постають перед державою і суспільством, здійснюються прозоро та публічно. Університет має академічну автономію, а студент – академічні свободи, і жодна з цих категорій не є абсолютною.
(абзац п’ятий пункту 4 мотивувальної частини)
Перебуваючи у правовідносинах із закладом вищої освіти, здобувач освіти реалізує своє конституційне право на вищу освіту. Ставши учасником таких правовідносин, здобувач освіти не втрачає своїх конституційних прав і свобод, які не можуть бути заміщені та мають ієрархічно вищий за юридичною силою характер щодо прав та супутніх до них обов’язків, передбачених чинним законодавством та локальними актами закладу вищої освіти.
Отримуючи освітню послугу, здобувач освіти одночасно стає учасником і інших правовідносин, пов’язаних із перебуванням в академічному середовищі. Окрім участі в освітньому процесі, здобувач освіти може бути залучений до реалізації інших активностей у межах закладу вищої освіти, які теж передбачають наявність відповідних прав та покладення обов’язків на залучених осіб.
(абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини)
<…> порушення обов’язків чи інших вимог щодо проживання в гуртожитку закладу вищої освіти, визначених актами законодавства та локальними актами закладу вищої освіти, не можна розглядати як підставу для припинення з ініціативи закладу вищої освіти надання освітньої послуги, а отже, і припинення реалізації конституційного права на вищу освіту.
Виконання вимог житлового законодавства України та локальних актів закладу вищої освіти щодо користування його гуртожитком не може впливати на чинність договору (контракту) та на можливість дострокового припинення його з ініціативи закладу вищої освіти.
(друге речення абзацу другого, абзац третій пункту 6 мотивувальної частини)
<…> законодавець може деталізувати порядок реалізації конституційного права на вищу освіту також і в спосіб визначення вимог щодо виконання освітньої програми та індивідуального навчального плану, включно з дотриманням правил академічної доброчесності, однак не може прагнути надмірного розширення згаданих вимог, не обумовлених метою досягнення визначених для відповідного рівня вищої освіти результатів навчання, оскільки це може бути використано як підстава для відрахування здобувача освіти.
Проаналізувавши зміст статті 53 Конституції України, частини шістнадцятої статті 44, пункту 5 частини першої статті 46 Закону № 1556 [Закон України „Про вищу освіту“ від 1 липня 2014 року № 1556–VII], Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 5 частини першої статті 46 Закону № 1556 стосується лише договору про оплату освітніх послуг – „договору (контракту), укладеного між закладом вищої освіти та особою, яка навчається, або фізичною (юридичною) особою, яка оплачує таке навчання“.
Іншою, крім закладу вищої освіти, стороною за договором (контрактом) є замовник освітньої послуги, яким може бути як сам здобувач освіти, так і інша фізична (юридична) особа, яка оплачує навчання здобувача освіти. В обох випадках інша сторона повинна мати однакові із закладом вищої освіти права та обов’язки. Очевидно, що фізична (юридична) особа, яка лише оплачує навчання здобувача освіти, не стає учасником будь-яких інших правовідносин із закладом вищої освіти, крім замовлення надання освітньої послуги, а отже, не може нести іншу відповідальність, окрім відповідальності за невиконання фінансових зобов’язань за договором (контрактом).
(абзаци четвертий, п’ятий, шостий пункту 7 мотивувальної частини)
Законодавець у межах своєї дискреції має визначати систему заходів академічної відповідальності. Ця система повинна мати ступеневий характер та враховувати вид порушень, а також шкідливість наслідків таких порушень для функціонування академічного середовища.
(абзац другий пункту 8 мотивувальної частини)
Правовідносини, що виникають у зв’язку з реалізацією конституційного права на вищу освіту, не мають характеру трудових чи таких, що пов’язані з державною службою, а отже, відсутні підстави вважати здобувача вищої освіти суб’єктом дисциплінарної відповідальності і, відповідно, можливість притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Конституційний Суд України висновує, що передбачена пунктом 5 частини першої статті 46 Закону № 1556 відповідальність у формі відрахування здобувача освіти за порушення умов договору (контракту) пов’язана з невиконанням цивільно-правових зобов’язань, що виникають унаслідок укладення договору (контракту).
Такий захід, як відрахування здобувача освіти, є домірним втручанням у реалізацію конституційного права на вищу освіту, якщо особа здобуває вищу освіту за кошти фізичної (юридичної) особи, оскільки він прямо пов’язаний з умовами фінансування надання освітньої послуги як однієї з ключових передумов реалізації конституційного права на вищу освіту.
(абзаци восьмий, дев’ятий, десятий пункту 8 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2026 року № 2-р(I)/2026 у справі за конституційною скаргою Падєріна Володимира Олександровича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 5 частини першої статті 46 Закону України „Про вищу освіту“
