№№ 28-у/18, 1-уп(II)/18, 74-у(І)/2025
Велика палата Конституційного Суду України зазначає, що у положенні частини першої статті 9 Конституції України не йдеться про застосування міжнародних договорів, а лише визначається, що вони є частиною національного законодавства України за умови, що згоду на їх обов’язковість надано Верховною Радою України.
(абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини)
Ухвала Великої палати суддів Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Лутковської Валерії Володимирівни щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 9 Конституції України від 31 травня 2018 року № 28-у/2018
Зі змісту конституційної скарги вбачається, що, аргументуючи свої твердження щодо неконституційності оспорюваних положень Закону № 76, Павленко В.С. посилається на статтю 22 Конституції України, однак не вказує, яке саме її конституційне право було порушено внаслідок застосування цих положень. Оскільки стаття 22 Конституції України визначає гарантії реалізації конституційних прав і свобод людини і громадянина, то вона не може бути самостійним аргументом для обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень).
(абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини)
Ухвала Другого сенату Конституційного Суду України про закриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Павленко Віри Сергіївни щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 3 пункту 11 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII від 16 липня 2018 року № 1-уп(II)/2018
Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо розуміння права на свободу, гарантованого статтею 29 Конституції України, зокрема у Рішенні від 19 червня 2024 року № 7-р(II)/2024 Конституційний Суд України виснував, що приписи статті 29 Конституції України допускають застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою як обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність (пункт 4 мотивувальної частини).
Перший сенат Конституційного Суду України виходить із того, що частина друга статті 29 Конституції України кореспондує підпункту „a“ пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція), який допускає позбавлення свободи у випадку законного ув’язнення особи після засудження її компетентним судом відповідно до процедури, встановленої законом.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці щодо тлумачення статті 5 Конвенції зазначив, що „підпункт (a) пункту 1 статті 5 <...> треба розуміти як такий, що залишає державам-учасницям певний простір обдумування в цьому питанні“ [рішення у справі Monnell and Morris v. the United Kingdom від 2 березня 1987 року (заяви №№ 9562/81, 9818/82), § 47]; словосполуку „після засудження“ „не можна тлумачити так, ніби вона стосується лише остаточного засудження <...> не можна ігнорувати того, що винуватість особи, яка тримається під вартою під час апеляційного провадження або перегляду судового рішення, вже встановлена під час судового розгляду, проведеного відповідно до вимог статті 6. У цьому контексті не має значення, чи тримання під вартою після засудження було здійснене безпосередньо на підставі вироку, чи <...> внаслідок окремого рішення, яким підтверджується тримання під вартою“ [рішення у справі Wemhoff v. Germany від 27 червня 1968 року (заява № 2122/64), § 9 (А)].
(абзаци третій – п’ятий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини)
Ухвала Конституційного Суду України від 5 листопада 2025 року № 74-у(I)/2025 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Кравчука Олександра Васильовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу дванадцятого пункту 2 частини четвертої статті 374 Кримінального процесуального кодексу України
